Розділ «ПОЛОВИНА ЖИТТЯ»

— Летять, — сказав він. — Диспетчерська отримала підтвердження.

Вони стояли біля вікна і дивилися, як на обрії опустився планетарний катер, як до нього понеслися різноколірні під загравою краплі флаєрів. Вони спустилися вниз, тому що Даг чудово знайомий з начальником експедиції Клапачем і сподівався, що зможе поговорити з ним раніше від журналістів.

Клапач виліз з флаєра перший. Зупинився, оглядаючи зустрічаючих. Кирпата дівчинка з дуже білим, як у Клапача, волоссям підбігла до нього, і він підняв її на руки. Але очі його не переставали шукати когось у натовпі. І коли він підходив до дверей, то побачив Дага, Павлиша і Софію Петрівну. Він опустив дочку на землю.

— Здрастуйте, — сказав він Софії Петрівні. — Я вже боявся, що ви не прийдете.

Софія Петрівна спохмурніла. Їй було ніяково від відчуття, що на неї дивляться телевізійні камери і фотоапарати.

Перед лицем Клапача погойдувався схожий на джмеля мікрофон, і Клапач відмахнувся від нього.

— Вона долетіла? — запитала Софія Петрівна.

— Ні, — сказав Клапач. — Вона загинула, Павлиш мав рацію.

— І нічого?..

— Нам не довелося довго розпитувати про неї. Погляньте.

Клапач розстебнув кишеню парадного мундира. Льотний склад завжди перевдягається в парадні мундири на зовнішніх базах. Решта членів екіпажу стояла за плечима Клапача. На майданчику перед космопортом було тихо.

Клапач дістав фотографію. Об’єктив телекамери спустився до його рук, і фотографія зайняла екрани телевізорів.

На фотографії було місто. Приземкуваті куполи і довгі споруди, схожі на валики і ланцюжки куль. На передньому плані статуя на невисокому круглому постаменті. Худа, гладко причесана жінка в мішкуватому одязі, дуже схожа на Софію Петрівну, сидить, тримаючи на колінах дивну істоту, схожу на великого трепанга.

— Татку, — сказала кирпата дівчинка, якій набридло чекати. — Покажи мені картинку.

— Візьми, — Клапач віддав їй фотографію.

— Хробак, — сказала дівчинка розчаровано.

Софія Петрівна опустила голову і короткими, чіткими кроками пішла до будівлі космопорту. Її ніхто не зупиняв, не гукав. Лише один із журналістів хотів було кинутися услід, але Павлиш спіймав його за рукав.

Фотографію у дівчинки узяв Даг.

Він дивився на неї і бачив мертвий корабель, що провалюється в безмежжя космосу.

Через хвилину майдан перед космопортом уже гудів від голосів, сміху і тієї звичайної радісної метушні, яка супроводжує прихід у порт корабля або повернення на Землю космонавтів.