Розділ «ПОЛОВИНА ЖИТТЯ»

— Що з тобою? — запитав він.

Голос у трепанга шиплячий, без жодного виразу, але з відчуття в голові Надія зрозуміла, як він хвилюється.

— Нічого, — сказала Надія, підводячись і примушуючи себе забути про біль. — Ходімо далі.

До наступних дверей було кроків двадцять. Ще один дурник став вилазити з ніші, але робив він це повільно.

— Машина вже отримала сигнал, — сказав Дола. — Вони з нею зв’язані.

Надія добігла, шкандибаючи, до дверей, але квадрата на потрібному місці не виявилося.

— Я не знаю, як відчинити, — сказала вона.

Позаду було тихо.

Вона озирнулася. Дола стояв нерухомо. Другий трепанг відбивався паличкою від трьох дурників відразу.

— Мерщій, — сказав нарешті Дола.

— Може, є інший шлях? — запитала Надія, відчуваючи, як у неї холонуть руки. — Ці двері нам не відчинити.

— Іншого шляху немає, — сказав Дола, і голос його шепотів, шелестів звідкись знизу, здалеку.

Двері були замкнуті надійно.

Ще дурники, інші, мляві, повільні, виповзали з ніш, і здавалося, що на трепанга насувається стадо дуже великих сонечок.

І в цю мить двері відчинилися самі. Відчинилися різко, так що Надія ледве встигла відстрибнути убік, оскільки відчула, що двері відкриваються неспроста. Так вбігає додому господар, який підозрює, що до нього залізли злодії.

Дола теж встиг відстрибнути убік. Трепанги уміють іноді стрибати досить прудко.

З дверей вискочив дурник, якого Надія ніколи раніше не бачила. Він був трохи не з неї зростом і швидше скидався на кулю, а не на черепашку, як інші. У нього були три членисті руки, і він голосно, загрозливо дзижчав, немов хотів розполохати тих, хто наважився зайти в недозволене місце.

Звідкись вирвалося полум’я і пролетіло, заповнюючи коридор, зовсім поряд з Надією, і вона відчула його обпалюючу близькість. Вона примружилася і не побачила, як Дола встиг, підібравши палицю, зупинити дурника, змусити його завмерти. Хоч і було пізно.

Черепашки, що юрмилися в дальньому кінці коридору, вже потемніли, немов обвуглилися, а другий трепанг, який стримував їх і не встиг відскочити, коли відчинилися двері, перетворився на купку попелу на підлозі.

Все це Надія бачила як уві сні, немов її не стосувалися ні небезпека, ні смерть. Вона розуміла, що її справа — пройти за другі двері, тому що двері можуть зачинитися, і тоді все, заради чого загинули Баль і цей трепанг, виявиться безглуздим і непотрібним.