Розділ «ПОРОЖНІЙ БУДИНОК»

— Ось ми і напали на зиму, — сказала Крістіна. — Даруйте, мені пора.

— Ми підвеземо тебе, — сказав Бауер.

— Мені близько, спасибі. Побачимося перед відльотом.

Крістіна запнула накидку і побігла.

Ми встигли до Синьої вежі. Технік провів нас до тимчасових камер якраз тоді, коли з них виходили робітники з енергостанції.

Було дивно дивитися, як відкриваються двері в ніщо, в час, у минулу осінь. І дивно усвідомлювати, що через цю вежу за останні три дні пройшло населення всього міста. Зараз вийдуть останні, і вежа засне до осені. Восени, коли зарядять дощі, коли перший сніг бризне з сизих хмар і вітри почнуть зривати з дерев буре листя, знов засвітяться контрольні прилади, загудуть генератори, створюючи часове поле. І, прибравши за собою вдома, замкнувши всі двері, змастивши верстати, загнавши в гаражі машини, вимкнувши світло, захопивши з собою домашніх звірят, жителі міста зберуться біля Синіх веж, поглянуть востаннє на похмуре сизе небо і увійдуть до часових камер. На мить скаламутиться свідомість, охопить нудота, потім знов спалахнуть лампи під стелею: можна виходити.

У житті людей мине хвилина. У житті планети — шість місяців. Люди постаріють на хвилину, планета — на півроку. І немає зими, немає місяців, витрачених на боротьбу зі злою природою, не потрібні теплі речі і паливо…

Декілька днів йде навесні на прибирання міста, на фарбування будинків, обгризених завірюхами, — і життя продовжується. До осені. А там знову вся планета піде в машини часу, щоб викреслити зиму. І знов на шість місяців на порожній планеті запанує холод і в покинутих людьми містах господарюватимуть білі вовки і заметіль.

Немолодий чоловік у білому комбінезоні з синьою «блискавкою» на рукаві, що виходив останнім, передав технікові квадратну картку. Той звірив її з іншою, такою самою.

— Гаразд, — сказав він. — Ідіть.

Люди, що вийшли з вежі, зупинялися, поправляли волосся, мружилися, розминалися, як після короткого денного сну. Один з них сів навпочіпки, зірвав тонку травинку, що пробилася крізь холодну ще землю.

— Ніяк не можу звикнути, — сказав він, підводячи голову. — Ніяк.

Хтось коротко засміявся.

Техніки метушилася біля входу.

Короткі команди лунали з динаміка над дверима вежі.

Хвилин через п’ять все було скінчено: важкі сталеві двері опустилися зверху і відрізали від сьогоднішнього дня минулу осінь.

…Крістіна не прийшла нас провести.

Дарма, я прилечу сюди наступної весни, без дозволу увійду до її порожнього будинку, уляжуся на канапі в першій кімнаті і чекатиму того ранку, коли в передпокої пролунають легкі кроки, Крістіна увійде до кімнати і відчинить віконниці, щоб впустити в будинок сонячні промені.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).