Розділ «ПОРОЖНІЙ БУДИНОК»

Зовнішня стіна кімнати була округлою, повторювала форму купола, що прикривав будівлю. На стіні висіла велика картина — ліс. Буйний, зелений, квітучий, який не мав нічого спільного з гачкуватими палицями, що вкривали долину за містом. На всю підлогу лежав блакитний килим. У будинку все було так, ніби господар пішов з нього вчора. Якщо з майдану люди встигли все прибрати, то тут часу на це не вистачало. На столику звалені журнали, маленькі нічні капці стоять біля канапи, дверцята шафи прочинені, і на вішаках висять сукні, куртки, туніки, накидки — все літнє, легке.

Бауер здув порох із журналу, розкрив його.

— Дивовижно все-таки, — сказав він, — що наш корабельний Мозок досі не розкусив мови. Можливо, саме в цьому журналі написано: «Насуваються холоди. Збирайте речі і тікайте».

— Ні, — сказав я, перейшовши до наступної кімнати. — Все трапилося несподівано. Вона навіть не встигла прибрати за собою ліжко.

— Чому вона?

— Тут жила жінка.

Я пройшов на кухню. Холодильник був порожній. Я відкинув створку віконниць. Там так само бушувала завірюха і білі вовки, зібравшись біля всюдихода, старанно обнюхували колеса.

— Ти мав рацію, — сказав Бауер.

— У чому?

— Вона була жінкою.

Я підняв рушник. Господиня будинку кинула його недбало на стіл, і він звішувався до підлоги.

— Щуролов, — сказав я.

— Що?! — крикнув Бауер.

— Щуролов загудів у дудочку, і вона побігла на вулицю.

— Але двері за собою замкнула. Ходи сюди. Подивися, якою вона була.

Бауер тримав на колінах товстий альбом. У ньому були малюнки, любительські, несміливі, декілька фотографій, написи різноколірним чорнилом, окаті квіти і шестиногі звірятка в кутиках сторінок.

— Вона навчалася в Смольному інституті, — сказав Бауер, розкриваючи альбом на першій сторінці, де був приклеєний акварельний портрет дівчини зі здивованими бровами, м’яким коротким носом і пухкими, чітко окресленими губами. Очі були темно-синіми, з чорними обідками. — Вона була дочкою небагатих, але шляхетних батьків.

— Тебе не запрошували в цей будинок, — сказав я. — І ніхто не дозволяв тобі брати цей альбом.

— Я не винен, що господарі не захотіли мене дочекатися.

Я взяв альбом з собою. Адже він нікому вже не знадобиться.