Розділ «ПОРОЖНІЙ БУДИНОК»

— Якби ти залишився, — сказала Крістіна, — я б навчилася говорити по-російськи.

Лінгвіст знову переклав тільки формальну суть її слів.

— Я не можу, — сказав я. — Але прилечу, як тільки стане можливо.

— Я не вірю, — сказала Крістіна.

— Можна я візьму на пам’ять твій портрет і біле вовченя?

— Навіщо?

— Я візьму.

— Як хочеш.

Ми стояли біля літнього кафе. Декілька людей допомагали машині натягувати над ним смугастий тент. Пахло свіжою фарбою. Бауер ризиковано обігнав автобус і загальмував поряд з нами.

— Я знав, де тебе шукати, — сказав він. — Доброго ранку, Делі.

— Крістіна, — поправила вона.

— Ми їдемо в Синю вежу, — сказав Гліб. — Хочеш з нами?

— Навіщо? — здивувалася Крістіна. — Я зовсім недавно там була. Я не люблю їх. Нудить.

— Сьогодні прийдуть останні. Ті, хто затрималися восени, консервуючи енергостанцію.

— Ти розповідав мені про «Марію Целесту», — сказала Крістіна. — А може, там трапилося те, що у нас?

— Навряд. Випадково такі речі не трапляються.

— У нас спочатку теж було випадково. Потім лише з’явилася теорія. І перші машини часу.

— Будь-яке відкриття викликане необхідністю. На Землі це ще не необхідність.

— У нас необхідність.

— Ще б пак, — сказав Бауер. — Зима відбирала у вас половину життя. На шість місяців планета вимирала. Можна терпіти мороз, можна винайти валянки, але це лише захист, а не напад.