TextBook — Несерйозно, Грот, — сказав капітан. — Контакт є. Ось він, тут, перед нами. Ми все одно зустрілися з ними.
— Багато що залежить від того, що в цьому циліндрі.
— Сподіваюся, не віруси? — сказав Долинський.
— Ми його розкриємо в камері. Маніпуляторами.
— А може, залишимо до Землі?
— Терпіти п’ять років? Оце вже ні, — сказала Рано.
І всі ми знали, що цікавість сильніша від нас, — ми не чекатимемо до Землі. Ми розкриємо капсулу зараз.
— Все-таки Джерасі не марно загинув, — сказала тихо Марта.
Так, щоб тільки я почув.
Я кивнув, узявши її за руку. У Марти були холодні пальці…
Щупальця маніпулятора поклали на стіл половинки циліндра і витягнули згорнутий аркуш. Аркуш пружно розгорнувся. Крізь скло всім нам було видно, що на ньому написано.
«Галактичний корабель «Сатурн». Позивні 36/14
Виліт із Землі — 12 березня 2167 р
Посадка на планеті — 6 травня 2167 р…»
Далі йшов текст, і ніхто з нас не прочитав тексту. Ми не змогли прочитати текст. Ми знову і знову перечитували перші рядки: «Виліт із Землі — 12 березня2167 г.» — двадцять років тому. «Посадка на планеті — 6 травня 2167 г.» — теж двадцять років тому.
— Виліт із Землі… Посадка… У той самий рік.
І кожен з нас, якими б міцними не були у нього нерви, яким би розсудливим і розумним він не був, пережив у цю мить свою неповторну трагедію. Трагедію непотрібності справи, якій присвячено життя, безглуздості жертви, яка нікому не знадобилася.
Сто років тому за земним літочисленням наш корабель пішов у Глибокий космос. Сто років тому ми покинули Землю, упевнені в тому, що ніколи не побачимо нікого з наших друзів і рідних. Ми йшли в добровільне заслання, довшого за яке ще не було на Землі. Ми знали, що Земля чудово обійдеться і без нас, але ми знали, що жертви наші потрібні їй, тому що хтось повинен був скористатися знаннями і вмінням піти в Глибокий космос, до світів, яких можна було досягти, лише пішовши на ці жертви. Космічний вихор зніс нас із курсу, рік за роком ми прагнули до мети, ми втрачали наші роки і відлічували десятки років, що минули на Землі.
— Отже, вони навчилися стрибати через простір, — сказав нарешті капітан.
І я помітив, що він сказав «вони», а не «ми», хоча завжди, кажучи про Землю, вживав слово «ми».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Баличов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Я ВАС ПЕРШИЙ ВИЯВИВ!“ на сторінці 8. Приємного читання.