Розділ «Я ВАС ПЕРШИЙ ВИЯВИВ!»

— Ми стартуємо? — запитав я.

— Так, — сказав доктор. — Тобі доведеться лягти в амортизатор. Твоїм кісткам протипоказані перевантаження. Три ребра зламав, і порвана плевра.

— Як решта? — запитав я. — Як Марта? Джерасі? Долинський?

— Марта в порядку. Вона встигла забратися у всюдихід. Тебе послухалася.

— Ти хочеш сказати…

— Джерасі загинув. Його знайшли після бурі. І уявляєш, за тридцять кроків від розкопу. Його швиргонуло об всюдихід і розбило маску. Ми гадали, що ти теж загинув.

І більше я ні про що не питав. Доктор пішов готувати мені амортизатор. А я лежав і знову по секундах переживав свої дії там, в розкопі, і думав: ось у цю мить я ще міг врятувати Джерасі… І в цю мить також… І тут я повинен був сказати: до біса пірамідку, капітан сказав повертатися, і ми повертаємося…

На третій день після старту «Спартак» набрав крейсерську швидкість і пішов до Землі. Перевантаження зменшилися, і я, випущений з амортизатора, дошкандибав до кают-компанії.

— Я помінявся з тобою чергою на сон, — сказав Долинський. — Доктор каже, тобі краще з місяць не спати.

— Знаю, — сказав я.

— Ти не заперечуєш?

— Чого заперечувати? Через рік побачимося.

— Я вам кричав, — сказав Долинський, — щоб ви кидали цю пірамідку і бігли до всюдихода.

— Ми не чули. Втім, це не грало ролі. Ми думали, що встигнемо.

— Я віддав кульку на аналіз.

— Яку кульку?

— Ти її знайшов. І передав мені, коли я пішов до всюдихода.

— А… Я зовсім забув. А де пірамідка?

— У вантажному відсіку. Вона тріснула. Нею займаються Марта і Рано.

— Значить, моя вахта з капітаном?