Розділ «ТЕРПІННЯ І ТРУД»

Коля довго смикав за шнур, навіть рука оніміла, але мотор більше не видав ні звуку. Москвич крикнув: «Я ж попереджав!» — і задоволений пішов, а бабуся стояла край води і переживала.

Коли увечері зайшов Сергій, щоб поговорити про політику, він побачив, що Коля сидить на підлозі, а навколо нього розкладені частини мотора. Широнін був неговіркий. Наразі він зрозумів одне — те, що мотор спочатку завівся, було чистим дивом. З мотором було щось принципово негаразд.

До Москви Коля виїхав з останнім потягом, добре ще, що Сергій підкинув до моста на моторці. Коля жалкував, що не зібрав мотор і не взяв із собою. Відвіз би в магазин, отримав назад гроші, і скінчена справа. У спорожнілому рюкзаку лежав лише карбюратор. Коля вже знав, що, раз він не відмовився від мотора відразу, тепер він його доб’є, він змусить його підкорятися, навіть якщо доведеться приїжджати сюди щосуботи і витратити на це половину канікул.

У наступну суботу Коля і справді повернувся в село. Коли він, приладнавши верстак на підвіконні, розпилював отвори під болти, які до цих отворів не підходили, хоча повинні були підходити, увійшов москвич. Він поводився як старий приятель, як товариш по нещастю.

— Це якийсь конструкторський виродок, — сказав він. — Його робили божевільні. Ви зі мною згодні?

Бабуся голосно зітхнула. Широнін зітхати не став, він сушив собі голову, як той божевільний добирався он до тієї шпонки? Може, у нього був пінцет завдовжки в п’ятнадцять сантиметрів з гачком на кінці?

— Туди я залізти не зумів, — сказав москвич, дихаючи Колі у вухо. — Це понад людські сили.

Москвич сидів до самого обіду, і нарешті бабуся сказала:

— Що це ви всі на чужий дивитеся. Свій-бо мабуть заіржавіє.

— Нехай іржавіє, — сказав москвич. — Відвезу назад. А ви?

— Ні, — сказав Широнін.

Він придумав, як зняти ту шпонку.

Наступної суботи Коля в село не приїхав. Він сидів у бібліотеці. Війна з мотором набула запеклого характеру. В ту мить, коли здавалося, що Коля прорвав чергову лінію оборони мотора, мотор встигав побудувати нові доти, і обидві сторони знов переходили до позиційної війни. Довелося серйозно зайнятися теорією. Коля набрав десятки зо два книг, мама переживала, що він нахапає двійок в останній чверті, а батько намагався допомогти, але толку було мало — він усе забув, чому його учили в інституті, а його уміння керувати іншими Коля не потребував. У школі Широнін поклав фізикові два питання, на які той не зміг відповісти, зате нагадав, що на носі річна контрольна. Загалом, жити було важко, але Коля не мав наміру відступати перед шматком мертвого металу.

Коли він за два тижні знов дістався до села, калюжі майже просохли, і через струмки можна було переступати, не замочивши підошов. Ліс став зеленим і непрозорим. Москвича не було, Сергій сказав, що він зібрав свій мотор і відвіз до Москви. Широнін вивалив з рюкзака книги і декілька виточених ним деталей і повів на мотор ще одну атаку. Бабуся вже звикла до того, що Коля приїжджає регулярно, і перестала говорити про смерть, а намагалася пристосувати Колю по господарству, і він, щоб не воювати на два фронти, скопав гряди і полагодив паркан.

Москвич з’явився в селі до вечора.

— Ви знаєте, молодий чоловіче, — сказав він, — вони навіть не стали сперечатися. Запропонували мені на вибір або «Вихор» з доплатою, або гроші. Я доплатив. І вам раджу.

— Спасибі, — сказав Широнін.

— Знаєте що, — сказав москвич, — ви ж варите суп із сокири.

— Мені відступати нікуди, — сказав Коля, оглядаючи кімнату, завалену книгами, кресленнями і металевими деталями.

Іспити Коля склав і відмовився від поїздки в альптабір, куди всі збиралися ще із зими. До цього часу мотор чинив опір з останніх сил. Москвич проводив дні на Волзі, куди його щоранку мчав звичайний і безвідмовний «Вихор». Сергій купив собі «Стрілу», а коли Коля ішов селом, з ним віталися з усмішками і жартували, що він будує літак.