Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

Стоп! Мабуть, із головою щось не те після вчорашнього бенкету. Розгублено зиркнув на Джима. Той нажахано втупився в засудженого. Отже, усе навсправжки.

— Художник та астроном Ісаак, мешканець гетто, — писклявий голос ката рознісся Ареною, — звинувачується в інакодумстві, розповсюдженні облудних учень та філософій, злочинах проти міста та влади і засуджується до спалення живцем! Вирок оскарженню не підлягає.

Арена загрузла в розведену смолу тиші. А тоді небеса здригнулися від реву, що линув угору зувсебіч, та поволі складавсь у слова:

— Пали! Пали! Пали! — скандувало з’юрмисько. Митці німували. Усі, крім одного. Сатирика Ганса.

Я огледівся в пошуках співчутливого обличчя. І знічев’я помітив Її. Мою новорічну мару, котрою снив щоночі та прокидавсь непристойно щасливим, ніби не було страт, болю, смерті, жалю. Ніби Чорні п’ятниці щезли разом із Великим Інквізитором.

Волошкові очі розширилися від жаху, зсудомлені брови неприродно викривились.

Запахло смаженим м’ясом. Помаранчеві язики полум’я лизали п’яти Ісаака.

Вона затулила очі долонями, хитаючи головою. Худенькі плечі здригалися від кожного скрику.

Пані Арабеску осудливо спозирала підопічну хвилину чи дві, а тоді підсунулась ближче та смикнула за руку. Дівчина ошелешено наставилася на неї. Господарка роздратовано вказала пальцем на Арену, мовляв, дивись уважно. Ти саме для цього тут.

Вона дивилась, а цівки сліз малювали вологі стежки на її щоках. «Пали!» — гукали жінки довкола.

«Пали!» — вторувала їм хазяйка. «Пали!» — шаленіла Арена, та тільки не Вона.

Литки Ісаака почорніли та перетворились на два осмалені поліна.

— Востаннє питаю тебе, винуватцю, чи відрікаєшся ти від своїх висловлювань? — прогримів із динаміків голос Великого Інквізитора.

— Відречись! Відречись! — залунало з нашої трибуни.

— Пали! — волав далі натовп.

Інквізитор підняв руку, та моторошне безгоміння притисло амфітеатр чавунним тягарем.

Вогонь уже дістався колін астронома, коли той прошелестів щось самими губами та кивнув.

— Він відрікається! — заверещав кат.

— Загасіть ватру! — вдоволено скомандував повелитель.

Звідкись прибігли пожежники та заходилися тушити полум’я із вогнегасників. Ісаак тихо стогнав. Коли пожежа вгамувалась, дужі руки відв’язали астронома від ганебного стовпа та поволокли до Великого Інквізитора.