Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

Кат пропищав у мікрофон, підлесливо глипаючи на Великого Інквізитора:

— Ви, ті, що зреклися всього земного й обрали шлюб зі Спасителем! Ті, що віддали себе служінню Церкві! Ви — черниці Адріано, Єлизавето, Марфо, Агато та Люціє, звинувачуєтесь у супротиві солдатам та відмові виказати послушницю Варвару, винну в культі тіла та все ж доправлену до публічного будинку для відбуття покарання! Ваш гріх — № 8 — опір владі. Присуд — страта на шибениці. Вирок оскарженню не підлягає!

Знову несправедливий суд. Чи можуть завинити ті, що носять імена святих? Хоча направду, я не знав точно.

— Глянь на Ганса, — прошепотів Джиммі.

Позирнув на сатирика і не впізнав. Очі пройнялися безумом і люттю. Пес готувавсь обірвати ланцюг.

— Чого це він? Хіба знайомий з кимось із осуджених?

— Зажди, далі буде видно.

Великий Інквізитор повагом підвівся та зверхньо огледів натовп. Кат скулився, стиснувся, наче шакал, та догідливо підніс володарю мікрофон.

— Востаннє пропоную вам, черниці, — гримнув повелитель, — прийняти свою провину, відректися від посестри, визнати помилку. Адже вона вже засуджена. Поверніться під протекторат Інквізиції та збережіть життя. Єдине, чого від вас чекатимуть, — це покора та відбуття незначної покути. Можливо, високі звання Вартових… Про це ми ще подумаємо, — він криво всміхнувся.

Юрба заклякла в безголоссі. Лише далека трибуна розкололась бурхливим дитячим плачем. Жінка, що тримала маля на руках, заходилася боязко колисати крихітне тільце, щось заспокійливо повторюючи.

І раптом Арену розтяв несамовитий вигук Ганса:

— Відречись!

Інквізитор невдоволено виломив брову, але змовчав.

І тут я збагнув усе. Згадав, як сатирик колись сидів за лаштунками та скаржився на матір, що пішла в чернецтво.

Котра з них? Котра з п'ятьох?

— Відречись! — скрикнув юнак удруге.

Черниці спустили очі долі, декотрі похитували головами.

Солдати підштовхнули їх до шибениці. Жінки утворили невелику чергу, наче в молочній крамниці вдосвіта. На тому світі відчуваєш смак молока? Душа має пам'ятати його.

— Відречись! — утретє загорлав Ганс та захлинувся схлипом.

Найстарша черниця, до якої тулились інші, поблідла та звела погляд. Рвучко притисла до губ указівного пальця, німим жестом благаючи: «Мовчи! Тільки мовчи!»