— Що? Що трапилось?
Вона присіла навпочіпки та торкнулася моєї стопи. Сумирний спокій розтікся від нігтів до голови, зборюючи гострі пазурі болю.
— Ось! — вона тицьнула кудись униз.
Я спустив очі додолу. Коло пальця розпластався сірий твердий шматок, схожий на землю, та не земля.
— Це камінь, — проказав упевнено, бо так його нарік.
— Тут якісь закарлючки та символи… — замислено відзначила жінка. — Здається, я навіть можу їх прочитати…
— Прочитати? — не второпав я, бо цього слова досі не чув.
— Так. Тобто відшукати сенс, те, що вони приховують… Ти теж можеш. Спробуй!
Я влаштувався поряд із нею, пагони лоскотали коліна, а камінь був гарячий і сухий. Втупився в знаки, ні, радше, літери, що поволі єднались у мову. Я прочитав:
«І створив Бог людину. За божим образом створив її. Чоловіком і жінкою створив їх. І поблагословив їх Бог, кажучи: Ростіть і множтеся, і наповніть землю, і пануйте над нею. І володійте рибами моря, і звірами, і небесними птахами, і всією скотиною, і всією землею, і всіма плазунами, що плазують по землі. І сказав Бог: Ось Я дав вам всяку траву з насінням, що сіє насіння, що є на всій землі. І всяке дерево, що має в собі плід насіння, що сіється — буде вам на їжу; і всім диким звірам землі, і всім небесним птахам, і всякому плазунові, що плазує по землі, що має в собі душу життя, і всяку зелену траву на їжу, і сталося так. І побачив Бог все, що створив, і ось дуже добре. І був вечір, і був ранок, шостий день».
— Сьогодні субота, — раптом озвалась вона.
— Су-бо-та? — повторив по складах, випробовуючи нове слово на смак.
— Шостий день, — пояснила жінка, та я нічого не зрозумів.
— У будь-якому разі, я все ще хочу їсти! — сповістив натомість. — Ходімо!
— Знаєш, — додав я, коли рушили вперед, — мені снився дивний сон.
— Про що? — лазуровий погляд жарів загарою.
— Поки не збагну… Але якось я обов’язково тобі розповім.
Я тримав м’яку руку, ми крокували світ за очі, і теплий західний вітер дмухав в обличчя. Стежка (хто її протоптав? певно, якісь звірі) вилася вгору, трав’яний покрив пестив утомлені ноги. А на видноколі, визираючи з-за кучеристих хмар, миготіло, ряхтіло, сяяло далеке червонясте сонце. Життя тільки починалось, усе ще було попереду…
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 55. Приємного читання.