Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

Я розплющив очі. Повіки обважніли, ніби присипані піском. Дощові краплі раз у раз гамселили шибки — розтікався сіро-рожевий присмерк. Дзиґар простугонів «п’ять». Слава Богу, встиг, бо ж за годину мусив стояти коло брами.

Роззирнувся. Дівчина згорнулась у ліжку та солодко посопувала вві сні. Хтозна-що їй мріялось: свобода, домівка чи дитинство.

Я боявся поворухнутись, аби не порушити незвичний затишок і не збудити чарівне створіння. Але годинникові стрілки наввипередки продовжували марафон.

За чверть на шосту якомога тихіше підвівся. Однак крісло рипнуло старими пружинами, та довгі вії тріпнулися. Сині очі запитально наставились на мене.

— Я піду, бо вже час.

Вона серйозно кивнула. Мабуть, я не перший митець, що провів у цій комірчині новорічну ніч.

Підступив до дверей та озирнувся. Глядів на Неї і знав, що повернуся сюди, щойно настане правління Великої Матері.

Джиммі скаже, що Вона — повія, до того ж німа. А мене, як завжди, назве цілковитим дурнем. І що з того? Яка в біса різниця, хто вона і хто я. Ми говоримо однією мовою.

Я спустив очі долі та штовхнув двері. Знічев’я майже примарний шепіт розірвався позаду бомбою:

— Дякую.


Глава 3


Січень 2534 року

Час у гетто плинув повільно, загуслий, наче їдка мікстура від кашлю, що нею мусив давитися сатирик Ганс. Направду, так йому й треба!

Місто N. тонуло в невпинних зливах, а тоді пітніло під кілкими променями велетенського канаркового сонця. Один із тутешніх — художник і астроном Ісаак, часом зауважував, що провів якісь наукові розрахунки і виявив, що небесне світило зовсім постаріло й скоро згасне. Тоді всі помруть чи щонайменше збожеволіють.

Я любив деколи завітати до дивакуватого дідугана та вести неквапні розмови про світобудову, Бога і навіть (тс-с-с!) Великого Інквізитора. Під час таких бесід Ісаак схилявся над аркушем паперу, лисина, ледь схована в рідких кущиках волосся, загадково поблискувала. Він креслив якісь геометричні фігурки чи просто малював що доведеться.

Якось ми сиділи навпроти, посьорбуючи препаскудну каву, бо ж іншої в гетто не постачали, та дискутували про науку. Господар знову завів усе тієї ж про сонце та швидкий кінець світу. Я підсміювався про себе, слухаючи старечі балачки, а втім, намагався зберігати співчутливий та зацікавлений вираз обличчя. Зненацька Ісаак боязко огледівся, схопився, підбіг до вікна та міцно затулив важкі гардини. Тоді обернувся до мене та притис палець до губ.

— Я тобі дещо покажу, — ледь чутно прошамкотів він. Слова звучали нечітко, бо ж художник позбавився половини зубів ще років двадцять тому, після кількох днів у буцегарні.

Я насторожено спозирав старого. Звідки така таємничість?

Ісаак зграбно відскочив у куток та заходився копирсатись під килимом. За хвилину вивудив невеличкий металевий циліндр.

— Ось, поглянь, — хазяїн втішно поплескав знахідку долонею і дав мені.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 6. Приємного читання.