Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

Зненацька сталося щось непоясненне. Чистий голос наймолодшої здійнявся, розкотився, поплив над Ареною, і за мить усі п'ятеро співали:

«Бог постав на зібранні могутніх; серед богів вершить суд.

Доки ви будете судити несправедливо і неупереджено ставитися до лиходіїв?

Справедливо судіть бідного і сироту; пригнобленому і вбогому виявляйте справедливість.

Визволяйте бідного і вбогого; виривайте з руки лиходіїв.

Не знають, не розуміють, в пітьмі ходять; всі підвалини землі здригаються.

Я сказав: Ви — боги, і сини Всевишнього — всі ви.

Але ви помрете, як люди, і згинете, як будь-який князь.

Постань, Боже, суди землю; бо Ти успадковуєш усі народи».

— Мовчати! — заволав Великий Інквізитор. — Двадцять ударів бичем кожній!

— Псалом вісімдесят перший, — прохрипів Ганс.

Солдати підскочили до черниць, скували руки кожної міцними мотузками. Кат засвистів батогом. А променистий спів і далі зринав до неба, втрапляючи в самі вуха янголів.

— Не діє, Ваша Святосте! Вони вже ледь на ногах тримаються! — поскаржився згубник.

— Тоді кінчай швидше.

Першою задушили Агату. Адріана померла другою.

Ганс судомно сіпався. Здавалось, ніби м'язи щось вивертало, і він дрижав, як одержимий. Я підсів до циркача, перемагаючи колишні огиду та презирство. Поклав руку на плече.

— Я ж через неї… Розумієш, вартував через неї… Інквізитор обіцяв, що тоді маму не зачіпатимуть, що вона буде в безпеці… А тепер, тепер, тепер! — сатирик скубав пальцями волосся.

Марфу замучили третьою. Наглядач гучно висякався та звелів зберігати тишу.

Єдиний старечий голос нині розпинав Арену. Люції не вистачило повітря. Шалений, шалений світ. Безкінечний вісімдесят перший псалом.

Єлизавета шкутильгала до шибениці. Ганс зненацька схопивсь і висмикнув зброю у солдата, що виструнчився неподалік: