Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

5. Культ тіла (у чоловіків) — ліга гладіаторів.

6. Мистецтво — ізоляція в гетто на час правління Великого Інквізитора. У разі, якщо письменник, художник, музикант, актора циркач та інша особа з цієї категорії порушить Статут Поведінки Митців у будь-який період року, вона засуджується до страти на шибениці.

7. Вбивство — Каїнове тавро, позбавлення спокою та довічні мандри містом.

8. Супротив солдатам, Священній Варті або іншим представникам вищої волі — страта на шибениці.

9. Висловлювання проти влади, висміювання законів та суспільної моралі, інакодумство, розповсюдження облудних учень та філософій, злочини проти міста та правителів, бунтівні настрої — спалювання живцем у багатті.

10. Інші порушення Закону — ув’язнення.

За Великого Інквізитора покарання, зокрема аутодафе та страти, здійснюють щоп’ятниці, тому їх іменують Чорними. У такі дні ніхто не працює. Містяни мають спостерігати розправу від першої хвилини до останньої. Це один із обов’язків громадянина. Коли ж Велика Мати береться до правління, п’ятниця нічим не відрізняється від звичайних днів. Та хоч це і Час Заохочення, слід дотримуватись правил. На декотрі речі повелителька не зважає, як-от на культ тіла (головне, щоб про це не довідалася Священна Варта), а митцями й узагалі опікується. Однак Велика Мати не скасовує покарання, а лиш відстрочує його до осені, до приходу Великого Інквізитора. Але той уміє чекати.

Я відвертаюсь від екрана, лечу, ноги в черевиках чвакають, опускаються в калюжі, вода бризкає на всі боки. Головне — не спіймати запалення легенів, бо ж у гетто ліків майже жодних, і навіть незначна хвороба може виявитися трагедією.

— Стоп! — скомандував солдат із татуюванням на щоці. — Шикуйсь!

Ми виструнчилися перед якоюсь огорожею. За нею тьмяніли сплутані зарості дерев та кущів, з-за яких ледь-ледь позирав вогнистими вікнами будинок, зяяв чорним проваллям дверей. Мої джинси, светр та куртка змокли наскрізь, хоч віджимай.

— О шостій ранку збираємося на цьому самому місці! — напучував далі татуйований. — Якщо спізнитесь, нарікайте на себе. Ви добре знаєте правила.

У роті назрів неприємний присмак, і гострі слова вже крутилися на язиці, та я німував. «Обережніше, Франсуа», — застережливо гримнув у голові батьків голос. Як завжди, вчасно.

Ми поспішали вперед, крізь гілки дерев, що чіплялись за одяг та дряпали шкіру. Швидше до прихистку, подалі від пошматованих небес, від осатанілої стихії, що вимивала щось дуже необхідне зі свідомості. Після тривкої зливи я зазвичай почувався змученим, ніби виполощеним із середини, і думки важко збирались докупи. Особливо ті, що стосувалися міста, правил, Статутів. Але натомість згадувалось те, що казав на цирковій арені, а на душу сходило дивне натхнення і я міг вимислювати текст наступного номера протягом кількох годин без жодного віддиху. Але потім мусив спати півдоби.

Двері до будинку розчахнулися, і мене ледь не звалила з ніг пронизлива суміш запахів: дорогих парфумів, тютюну, квітів та ще чогось незбагненного. На порозі виросла огрядна, густо нафарбована жінка та уважно змірила нас очима. «Це хазяйка», — зашепотів хтось позаду.

— З прийдешнім, пані Арабеску! — вишкірився Джиммі та замашистими кроками попрямував усередину.

— Навзаєм, хлопці, навзаєм! — господиня розплилась у масній усмішці й змахнула рукою, запрошуючи.

Я переминався з ноги на ногу в нерішучості. Утомлені та змоклі митці напирали ззаду:

— Ну що там таке? Чого стоїмо?!

Я нарешті зрушив із місця.

Після вогкого присмерку зала боляче вдарила сяйвом. Під стелею ширяли тисячі крихітних зеленуватих вогників, схожих на світляків, а навпроти палала свічками та гірляндами крислата ялинка.