Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

— Вибач. Куди здав?

— Інквізитору, дурисвіте.

Я з недовірою глипнув на Джима, а тоді засміявсь.

— Коротше, ти ще п’яніший, ніж я думав.

— Ага… Але картину поцупив я та про бажання вбити Інквізитора доповів теж я. І про все інше. Знову я, — він здвигнув плечима та заходився жлуктити вогняну воду прямісінько з пляшки.

Вимовлене зізнання повільно відчеканювалось, затавровувалося в моїй свідомості. Звісно, Джиммі — п’яний, як чіп. Але звідки знає про картину і, головне, про те, що я волів покарати правителя міста?

Отже, він Вартовий? Але яким чином?! Він же лікував мою рану, витягав із різних халеп, попереджав, що Юр небезпечний… А може, просто відводив від себе підозри?

— Я тобі не вірю! — хитнув головою я.

Джиммі істерично зареготав, а тоді зайшовся гикавкою. Підвівся, непевно держачись на ногах, підступив до стіни, для чогось нахилився… Лілі стояла коло порога кімнати й розширеними очима спозирала нас.

— А тепер? Що скажеш на це, друже? — Джим дихнув на мене перегаром та тицьнув під самий ніс якусь крихітну чорну штуку.

— Що це? — я покрутив схожу на комаху річ між пальцями.

— Не розумієш? — хлопець вишкірився. — Еге ж! Звідки тобі? Такому чистенькому та правильному. Це мікрофон. Він записує все, що відбувається в приміщенні. А людина, що має з ним зв’язок, може прослухати потім усе, геть усе, що робилося неподалік. І не тільки балачки, — він підморгнув.

Я підскочив та заходив туди й назад, від одної стіни до іншої. Лупцювати захмелілого, звісно, не гідна справа, але ще трохи — й терпець урветься.

— А картина? Як ти довідавсь про неї? — силувався знайти найдрібнішу шпарину, переконати себе, що друг невинен.

— Усе просто. Ти часом розмовляєш уві сні.

— Коли ти встиг підкинути це? — я з огидою вказав на пристрій.

— Майже одразу після звільнення. Адже частенько навідувався в гості…

Я зупинився. Добре, нехай Джиммі — зрадник, нехай він викрав картину та доносив на мене сотні, тисячі разів… Але для чого він зараз тут, навіщо попереджає?

— Дай-но цю штуку, — висмикнув із рук Вартового мікрофон, кинув на підлогу та щосили вчавив у дошки підбором. Почувся хряскіт.

За вікнами злива терзала, зморювала небо блискавками.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 48. Приємного читання.