— Вибач. Куди здав?
— Інквізитору, дурисвіте.
Я з недовірою глипнув на Джима, а тоді засміявсь.
— Коротше, ти ще п’яніший, ніж я думав.
— Ага… Але картину поцупив я та про бажання вбити Інквізитора доповів теж я. І про все інше. Знову я, — він здвигнув плечима та заходився жлуктити вогняну воду прямісінько з пляшки.
Вимовлене зізнання повільно відчеканювалось, затавровувалося в моїй свідомості. Звісно, Джиммі — п’яний, як чіп. Але звідки знає про картину і, головне, про те, що я волів покарати правителя міста?
Отже, він Вартовий? Але яким чином?! Він же лікував мою рану, витягав із різних халеп, попереджав, що Юр небезпечний… А може, просто відводив від себе підозри?
— Я тобі не вірю! — хитнув головою я.
Джиммі істерично зареготав, а тоді зайшовся гикавкою. Підвівся, непевно держачись на ногах, підступив до стіни, для чогось нахилився… Лілі стояла коло порога кімнати й розширеними очима спозирала нас.
— А тепер? Що скажеш на це, друже? — Джим дихнув на мене перегаром та тицьнув під самий ніс якусь крихітну чорну штуку.
— Що це? — я покрутив схожу на комаху річ між пальцями.
— Не розумієш? — хлопець вишкірився. — Еге ж! Звідки тобі? Такому чистенькому та правильному. Це мікрофон. Він записує все, що відбувається в приміщенні. А людина, що має з ним зв’язок, може прослухати потім усе, геть усе, що робилося неподалік. І не тільки балачки, — він підморгнув.
Я підскочив та заходив туди й назад, від одної стіни до іншої. Лупцювати захмелілого, звісно, не гідна справа, але ще трохи — й терпець урветься.
— А картина? Як ти довідавсь про неї? — силувався знайти найдрібнішу шпарину, переконати себе, що друг невинен.
— Усе просто. Ти часом розмовляєш уві сні.
— Коли ти встиг підкинути це? — я з огидою вказав на пристрій.
— Майже одразу після звільнення. Адже частенько навідувався в гості…
Я зупинився. Добре, нехай Джиммі — зрадник, нехай він викрав картину та доносив на мене сотні, тисячі разів… Але для чого він зараз тут, навіщо попереджає?
— Дай-но цю штуку, — висмикнув із рук Вартового мікрофон, кинув на підлогу та щосили вчавив у дошки підбором. Почувся хряскіт.
За вікнами злива терзала, зморювала небо блискавками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 48. Приємного читання.