Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

— Джиме, давай дивитися правді в очі, — я починав дратуватись. — Ти добряче нализався. Лягай краще поспи, а ще краще рушай додому.

— Не такий я вже й п’яний, друже! — зауважив той та зблиснув на мене цілком ясними поглядом. — Вицідив трохи для хоробрості, бо маю тобі розказати про один свій вчинок. Найбільш ниций вчинок.

— А не може твій ниций вчинок зачекати до ранку?

Я примірявсь осікти абсурдні теревені. Зовсім не на часі зараз слухати, про Джимові любовні невдачі та сварки з черговою коханкою.

— Це стосується тебе, — пробелькотів хлопець.

Такого повороту я не сподівався. Насторожено сів, поклавши лікті на коліна, готовий будь-якої миті схопитися, закинути на плечі Лілі та помчати геть.

— Давай, тільки хутко.

— Гаразд. Це я тебе здав, — друг зніяковіло пустив очі долі, ніби соромився чогось. Але я не міг второпати, про що йдеться.

— Вибач. Куди здав?

— Інквізитору, дурисвіте.

Я з недовірою глипнув на Джима, а тоді засміявсь.

— Коротше, ти ще п’яніший, ніж я думав.

— Ага… Але картину поцупив я та про бажання вбити Інквізитора доповів теж я. І про все інше. Знову я, — він здвигнув плечима та заходився жлуктити вогняну воду прямісінько з пляшки.

Вимовлене зізнання повільно відчеканювалось, затавровувалося в моїй свідомості. Звісно, Джиммі — п’яний, як чіп. Але звідки знає про картину і, головне, про те, що я волів покарати правителя міста?

Отже, він Вартовий? Але яким чином?! Він же лікував мою рану, витягав із різних халеп, попереджав, що Юр небезпечний… А може, просто відводив від себе підозри?

— Я тобі не вірю! — хитнув головою я.

Джиммі істерично зареготав, а тоді зайшовся гикавкою. Підвівся, непевно держачись на ногах, підступив до стіни, для чогось нахилився… Лілі стояла коло порога кімнати й розширеними очима спозирала нас.

— А тепер? Що скажеш на це, друже? — Джим дихнув на мене перегаром та тицьнув під самий ніс якусь крихітну чорну штуку.

— Що це? — я покрутив схожу на комаху річ між пальцями.

— Не розумієш? — хлопець вишкірився. — Еге ж! Звідки тобі? Такому чистенькому та правильному. Це мікрофон. Він записує все, що відбувається в приміщенні. А людина, що має з ним зв’язок, може прослухати потім усе, геть усе, що робилося неподалік. І не тільки балачки, — він підморгнув.