Я сів поряд на ліжку, подивився на м'які кучері, тендітну фігурку, на теплий сонний усміх і зрозумів, що треба мовчати. Що як її знову поволочуть до Кімнати Страху, нарядять у щільний чавунний шолом і змусять говорити, говорити, зізнаватись у нездійснених провинах? Навіщо сповіщати їй зайву інформацію, наражаючи на небезпеку?
Лілі хмурилася, стискала пальцями простирадло, ніби відала все наперед, ніби марила пророчим сном… А якщо це саме вона витягла тубус із картиною з-під ванни?
Струснув головою. Маячня! Зовсім утратив розум, перетворився на одного з юродивих, що сновигають Безіменним поясом. Дівчина кохала мене, ризикувала життям, щоби зберегти мої таємниці, вона б не змогла…
Я повільно вислизнув із кімнати, одягся та рушив до цирку.
Якщо не Лілі, тоді хто? Перевіряв власноруч, учора вдень циліндр лежав на місці. Увечері до квартирки завітали побратими-циркачі. Хтось із них?…
Можливо, кирпатий Красунчик, із родимою плямою на пів-обличчя? Він давно гострив на мене зуби, це ж очевидно. Та клоун навіть не підводився зі стільця.
Дресирувальник Санчо? Ззовні — чесний і правильний. Але це тим більше могло підштовхнути до Вартування, просто з ідейних поглядів.
Може, зрадником є Джиммі? Дурниця, ми — найкращі друзі. Він клопотався, вигоював мою рану, а згодом непокоївся через той сміливий жарт на Арені!
Зненацька ясним спалахом блимнула думка, шалене розуміння сповнило по вінця. Я спинився посеред дороги. Водії дратівливо тиснули на гальма, сигналили та лаялись.
Вартовим був акробат Юр! Так, хто ж іще! Він доскіпувався, де Лілі, ніби знущався, ніби краще за мене знав відповідь. Майже нічого не пив. А тоді раптом йому стало погано — і він помчав до ванної кімнати й замкнувся там на півгодини. За цей час можна двісті разів вийняти тубус із тайника та схоронити в торбі.
Або події відбувались інакше. Шлунок справді підвів, а на картину він наштовхнувся випадково, спочиваючи на підлозі після виснажливої блювоти, виверження всього випитого та з’їденого. І от Юр відшукав циліндр, утямив, що то якась єресь, інакодумство, або просто здивувався, чому малюнок ховають під ванною (отже, у ньому є щось злочинне!), і поніс на експертизу до Інквізиторія. Чи ще понесе.
Діставшись до цирку, я вже майже впевнився, що за мною стежив саме Юр. Тож із порогу одразу звернув до його гримерки, аби добряче всипати та змусити зізнатись у Вартуванні.
Мозок кипів від люті, ніби розжарена лава. Підступив директор, збираючись щось сказати, але я навіть не привітався та нещадним тараном посунув далі.
— Франсуа! Гей, Франсуа! — гукали за спиною, та я летів уперед.
— Та почекай ти! — у плече вчепився Джиммі. — Треба поговорити!
Друг виглядав занепокоєно, але нині мене не турбували його творчі кризи та пригоди з жінками.
— Пізніше! Маю нагальну справу… — процідив я.
— Ні, Франсуа. Зараз! — чорні очі, схожі на жуків, тривожно встромились у мене. Блазень іще дужче зчавив моє плече та пошепки додав: — Здається, я второпав, хто Вартовий…
— Розповідай!
— Ні, тільки не тут, — Джиммі нервово заозирався. — Давай хоча б із цирку вийдемо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 42. Приємного читання.