Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

Тривога та каламутні думки пронизували наскрізь, тому вирішив трохи відволіктись. Після чергового спектаклю запросив циркачів до своєї оселі, щоби висушити пляшечку Шмідтової настоянки та побалакати про те-про се.

Згодилися, на диво, всі, навіть клоун Красунчик, що досі відвертав кирпатого носа, забачивши мене неподалік.

Що більше пилося, то більше розв'язувались язики та розмова ставала відвертішою.

— А де твоя, гик, красуня? — раптом поцікавився акробат Юр. — Давно ми її не лицезріли.

— Зайнята!

Юр зачепив за живе, бо ж сьогодні вдень, коли я завітав до Арабеску та спробував викупити Лілі, пані відповіла, що дівчина відсутня. Я лютував, погрожував спалити кляте кубло, та господарка пояснила, що покарана проходить щомісячну перевірку в Інквізитори. «Яку ще перевірку?» — напосів я. «На розкаяння, хлопче». — «Я нічого про те не знаю». — «Ви й не мусите знати. Тому заспокойтеся. Лишайте гроші, завтра зранку дівчина буде у вас». — «Ніякого зранку, негайно!» — «Тоді звертайтеся до Великого Інквізитора», — відрубала вона.

Я ще повимагав, побився з охоронцем та врешті прийняв пропозицію хазяйки. Сподівався, що вона не бреше, бо «інакше розірву на шмаття, до бісової мами». Саме так їй і сказав.

— Слухай, Юре, відчепись від хлопця! — загигикав добряче захмелілий Джиммі. — Хіба не видно, він за-ко-хав-ся!

— І що з того? — гупнув по столу дресирувальник Санчо, так що захиталися ніжки. — Молодець, вона гарна дівчина!

— Може, годі обговорювати мої стосунки? — гримнув я, відчуваючи, як горять вуха від сорому та роздратування.

— І де ця гарна дівчина? — ніби не чув Юр. — От чому вона зараз не тут із Франсуа? Бозна-де гуляє…

— Юре, обережніше! — проревів я та зціпив кулаки, вже готовий натовкти пику приятелю.

— Франсуа, гик, ти що, малий… — акробат примирливо здійняв руки, а тоді раптом посірів та схопився за живіт: — Щось мені недобре…

— Ти ж майже нічого не пив! — здивувався Джиммі.

— Так, Юре, давай підводься, — я потяг друга за лікоть.

Затиснувши долонею рот та витріщивши очі, той побіг у коридор.

— Ванна кімната ліворуч! — лише встиг вигукнути я крізь загальний регіт та мугикання.

Розмова пішла в інше русло, щось про владу. Найбільше обурювався Джиммі та висловлював цілковите незадоволення політикою Інквізитора, абсурдними покараннями та нісенітними розвагами, що їх вигадує Велика Мати. Вибравши слушну мить, я відвів друга вбік та натякнув, що серед наших товаришів може виявитися Вартовий, тому вкрай ризиковано бесідувати про такі речі. Краще вже про дівчат чи вистави.

— Плював я на тих Вартових! — виголосив Джиммі та непевним кроком рушив до кімнати.

Згодом із ванної повернувся Юр та заскиглив, що хоче додому. Хлопці заходилися надягати взуття, виправдовуючись, що їм справді вже час, бо «пізно», «коханка чекає», «побратима треба довести до помешкання» та й узагалі «завтра рано вставати». За кілька хвилин їх і слід загув. Лише порожні пузаті пляшки та гармидер на кухні нагадували про припізнілих гостей.