Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить


Глава 8


Червень 2534 року

Віковічна Межа вабила, манила, кликала, та я повсякчас вертався до Безіменного поясу, деколи з Лілі, іншим разом наодинці. Годинами спозирав чарівну гладінь, притулявся до неї спиною та куняв.

Упивавсь очима у відображення — і мені ввижалося, що бачу не своє обличчя чи хмарочоси, вулиці, площі, а задзеркальне жовто-зелене море з полум’яними барвами маків. Прислухався — і марились незнані звуки, переспіви пташок, або ж тиша та шелест трав. Може, справді мої вуха вловлювали те, що коїлося по той бік, чи то маків цвіт навіював дурман та омани чуттів.

Утім, за кілька тижнів я майже впевнився в ідеї про казкову позамежну країну. Часто діставав зі сховку картину пана Ісаака, роздивлявся кожен мазок та все більше переконувався, що саме так виглядає світ там…

Крім того, згадував щоденник Великої Матері. У ньому щось ішлося про інших володарів та, здається, навіть інший космос — Елізій… Чи, може, то ще одна назва міста N.?

Але найдужче мене бентежила звістка про чудодійний еліксир, що наділяв вічним життям. Виходить, Велика Мати та Інквізитор були не янголами, чи божими посланцями, як казала мама. А пересічними людьми, хлопцем і дівчиною, такими, як ми з Лілі, котрим поталанило випити нектар безсмертя. Але трунок дарував не лише нескінченну юність, він позбавляв пам’яті, занурював у туман, як іноді вариво горбаня Шмідта.

Може, тим інгредієнтом, що шукає Велика Мати, є звичайний мак — охоронець і Вартовий міста сп’яніння, сну та забуття?

З моменту відвідин володарки я постійно помічав на собі чийсь невсипущий позір. Навіть коли зоставався наодинці вдома, навіть коли лягав у ліжко, а тим паче крутився поміж людей. Однак з’ясувати особу таємного наглядача, чи наглядачів, не видавалося можливим.

Я не висловлював жодного огудного слова, жодного жарту, що його спромоглися б потрактувати подвійно, жодної незгоди з позицією влади. Страшився, ні, не за себе, а за маленьку чорняву дівчинку, що відбувала покуту в будинку пані Арабеску. Чи замовила Велика Мати за неї слово, як обіцяла? Дуже сумнівно. У будь-якому разі, до себе правителька більше не запрошувала, проте відвідувала кожну мою виставу, й опісля я завжди знаходив у гримерці мішечок із грошима.

Тривога та каламутні думки пронизували наскрізь, тому вирішив трохи відволіктись. Після чергового спектаклю запросив циркачів до своєї оселі, щоби висушити пляшечку Шмідтової настоянки та побалакати про те-про се.

Згодилися, на диво, всі, навіть клоун Красунчик, що досі відвертав кирпатого носа, забачивши мене неподалік.

Що більше пилося, то більше розв'язувались язики та розмова ставала відвертішою.

— А де твоя, гик, красуня? — раптом поцікавився акробат Юр. — Давно ми її не лицезріли.

— Зайнята!

Юр зачепив за живе, бо ж сьогодні вдень, коли я завітав до Арабеску та спробував викупити Лілі, пані відповіла, що дівчина відсутня. Я лютував, погрожував спалити кляте кубло, та господарка пояснила, що покарана проходить щомісячну перевірку в Інквізитори. «Яку ще перевірку?» — напосів я. «На розкаяння, хлопче». — «Я нічого про те не знаю». — «Ви й не мусите знати. Тому заспокойтеся. Лишайте гроші, завтра зранку дівчина буде у вас». — «Ніякого зранку, негайно!» — «Тоді звертайтеся до Великого Інквізитора», — відрубала вона.

Я ще повимагав, побився з охоронцем та врешті прийняв пропозицію хазяйки. Сподівався, що вона не бреше, бо «інакше розірву на шмаття, до бісової мами». Саме так їй і сказав.

— Слухай, Юре, відчепись від хлопця! — загигикав добряче захмелілий Джиммі. — Хіба не видно, він за-ко-хав-ся!

— І що з того? — гупнув по столу дресирувальник Санчо, так що захиталися ніжки. — Молодець, вона гарна дівчина!

— Може, годі обговорювати мої стосунки? — гримнув я, відчуваючи, як горять вуха від сорому та роздратування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 38. Приємного читання.