— І де ця гарна дівчина? — ніби не чув Юр. — От чому вона зараз не тут із Франсуа? Бозна-де гуляє…
— Юре, обережніше! — проревів я та зціпив кулаки, вже готовий натовкти пику приятелю.
— Франсуа, гик, ти що, малий… — акробат примирливо здійняв руки, а тоді раптом посірів та схопився за живіт: — Щось мені недобре…
— Ти ж майже нічого не пив! — здивувався Джиммі.
— Так, Юре, давай підводься, — я потяг друга за лікоть.
Затиснувши долонею рот та витріщивши очі, той побіг у коридор.
— Ванна кімната ліворуч! — лише встиг вигукнути я крізь загальний регіт та мугикання.
Розмова пішла в інше русло, щось про владу. Найбільше обурювався Джиммі та висловлював цілковите незадоволення політикою Інквізитора, абсурдними покараннями та нісенітними розвагами, що їх вигадує Велика Мати. Вибравши слушну мить, я відвів друга вбік та натякнув, що серед наших товаришів може виявитися Вартовий, тому вкрай ризиковано бесідувати про такі речі. Краще вже про дівчат чи вистави.
— Плював я на тих Вартових! — виголосив Джиммі та непевним кроком рушив до кімнати.
Згодом із ванної повернувся Юр та заскиглив, що хоче додому. Хлопці заходилися надягати взуття, виправдовуючись, що їм справді вже час, бо «пізно», «коханка чекає», «побратима треба довести до помешкання» та й узагалі «завтра рано вставати». За кілька хвилин їх і слід загув. Лише порожні пузаті пляшки та гармидер на кухні нагадували про припізнілих гостей.
Я валився з ніг від утоми. Спочатку хвилювання через Ліл, тоді вистава та пиятика. Насилу стягнувши черевики, упав на ліжко та занурився в невагомість.
Теплі пальці, наче крила метелика, торкаються моїх щік, підборіддя, шиї, грудей, грають на тілесних струнах. Тихий супокій, щасливий сон, любовна мара…
Дощ бухкає в шибки, і, ще не розтуляючи повік, я знаю, що за вікном знову злива й оскаженіле вітровіння.
— Франсуа… — пролунав ніжний шепіт.
Розчахнув очі, наді мною схилилася Ліл — бліда та зморена, обличчя вповила тінь. Пригорнув її до себе. Дівчина нервово дихала та злегка здригалася від дотику. Як уперше… Щось було не так.
Остаточно прокинувшись, пильно ввіп’явся в неї поглядом:
— Що вони з тобою робили?
Почував, як із нутра викочується куля гніву.
— Нічого, в цілому як завжди. Звичайна процедура.
— Арабеску сказала, що тебе забрали на якесь «розкаяння». Що це таке? — я зауважив, що Лілі ховає очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 39. Приємного читання.