Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

Я валився з ніг від утоми. Спочатку хвилювання через Ліл, тоді вистава та пиятика. Насилу стягнувши черевики, упав на ліжко та занурився в невагомість.

Теплі пальці, наче крила метелика, торкаються моїх щік, підборіддя, шиї, грудей, грають на тілесних струнах. Тихий супокій, щасливий сон, любовна мара…

Дощ бухкає в шибки, і, ще не розтуляючи повік, я знаю, що за вікном знову злива й оскаженіле вітровіння.

— Франсуа… — пролунав ніжний шепіт.

Розчахнув очі, наді мною схилилася Ліл — бліда та зморена, обличчя вповила тінь. Пригорнув її до себе. Дівчина нервово дихала та злегка здригалася від дотику. Як уперше… Щось було не так.

Остаточно прокинувшись, пильно ввіп’явся в неї поглядом:

— Що вони з тобою робили?

Почував, як із нутра викочується куля гніву.

— Нічого, в цілому як завжди. Звичайна процедура.

— Арабеску сказала, що тебе забрали на якесь «розкаяння». Що це таке? — я зауважив, що Лілі ховає очі.

— Просто купа питань, щоб з’ясувати, чи усвідомлюю я свою провину. А тоді на завершення — Кімната Страху, — зіниці розширилися, майже заслонивши, вичавивши волошкову блакить. Вона досі боялась.

— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів я.

— Ти ніколи не чув про Кімнату Страху?

— Ні, жодного разу.

Лілі зітхнула. Тоді ще раз. А потім щось схоже на схлип випорснуло з її грудей. Сполохано озираючись, вона скулилася.

— Що? Скажи мені!

Я знову, знову, знов не спромігся її захистити…

— Після низки питань-відповідей, — почала вона тремтливим голосом, я пестив її волосся, силкуючись заспокоїти, — тебе доправляють у кімнату № 6. Сідаєш у спеціальне крісло — і тоді доктор на прізвище Різник (кумедно чи не так), — вона знову схлипнула, водночас криво всміхнувшись, — одягає на тебе шолом та вводить у вену якийсь розчин. І ти потрапляєш у страшний симулякр, квазіреальність, де зустрічаєшся з усіма своїми жахіттям. Бачиш те, чого найбільше боявся, і воно здійснюється, здійснюється… — вона на мить замружила очі, швидко вдихаючи повітря. Піт виступив на блідому чолі.

— І ти не усвідомлюєш, що це лише сон, чергові інквізиторські тортури?

— Ні. Здається, що все направду, — прошелестіла вона.