Господи, хіба це під силу слабосилому дівчиську?! Я схопився, готовий гнати кудись, трощити, руйнувати, вбивати кожного, хто завдав їй найменшої шкоди.
— Чому ти мовчала? — вигукнув я. — Навіщо мучилась? Мусила розказати все, що знаєш! Заради Бога, чому?! Ти ж могла загинути від страху, серце б не витримало — і край! — я впав у крісло, тоді знову підскочив та забігав кімнатою.
Вона безмовно спозирала безглузду метушню. Тоді встала й торкнулася мого чола.
— У тебе знову температура…
— Лілі! Ти ледь не померла, розумієш! — я затрусив її за плечі.
— Ти справді вважаєш, що я могла би зрадити?…
Я пригорнув її, наче востаннє, наче втрачаю, уже втратив.
— Присягнися, присягнися, благаю, що наступного разу розкажеш усе, усе, що вони зволіють знати! Тільки збережи собі життя. Присягнися!
— Навіть не подумаю, — тихий голос пролунав упевнено, без жодних вагань.
— Яка ж ти вперта, чорт забирай! — спалахнув я. — Хіба ти не…
— Усе я розумію, Франсуа, — волошкові очі гляділи рішуче й серйозно. — Просто я тебе кохаю.
Хмара шпарких метеликів вироїлась усередині. Я кружляв Лілі в обіймах, вона сміялася, повз нас мчали десятки стін, вікон, дверей, дощів, десятки міст на ім’я N. Пальці змішувалися з пасмами її волосся, що зміями впліталось у мене, тіло пекло нещадним полум'ям, жаркішим за інквізиторські багаття. Я був нею, а вона мною. Ми мали єдине серце на двох, єдині діастолу та систолу, одні судини, думки, болі…
Пізніше я лежав поряд, долоня — біля її долоні, стегно — біля її стегна. Лілі дрімала.
Підвівся, згадавши, що скоро на репетицію, тож треба прийняти душ та щось попоїсти. З крана струменіла крижана вода, гарячу знову відключили. Дідько!
Лаючись, нахилився, аби дістати з-під ванної чималенький казан, у якому грів воду за таких обставин. Рука намацала металевий бік. Зненацька я усвідомив, що щось не так, чогось не вистачає. Ліг на підлогу, викидаючи з-під ванни геть усе — старі ганчірки, шматок мила, що закотився туди ще кілька років тому. Бракувало найважливішого, того, що могло б вартувати життя…
Може, вона провалилася під кахлі, аж до сусідів? Ну що за маячня, підлога ціла та неушкоджена. Або я сам сховав її в інший потайник? Та ну! Ще не страждаю на амнезію…
Але факт лишався незаперечним. Картина Ісаака щезла в потойбічні.
Глава 9
Червень 2534 року
Спало на думку збудити Лілі, розказати, що малюнок зник, і тепер наді мною, а може, і над нами обома висить загроза. Але ж вона досі нічого не знала про дарунок пана Ісаака…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 41. Приємного читання.