Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

— Я зовсім інше мав на увазі, — забурмотів, силкуючись виправити ситуацію. — Минуло багато часу, Лілі усвідомила свою провину й благає про помилування. Вірнішої підданої, ніж вона, не знайти.

Велика Мати в глибокій задумі обійшла навколо столу та сіла якраз на те місце, де були розкидані папери. Прискіпливий погляд блукав по дерев'яній поверхні. Зараз вона зауважить, що записи складені не в тому порядку, що хтось їх читав, і хто б це був, як не я. Простиглий страх врізався в серце ядучими колючками. Повітря враз забракло, ніби не стояв тут, під пильним оком властительки, а мчав, біг уже кілька довгих годин.

— Поясніть мені, юначе… — Її рот ворушився повільно, дуже повільно.

Увижалося, ще мить — і з нього виповзуть слизькі гадюки, кобри чи вискочать зграї отруйних ропух, а може, ящірок і жалитимуть мене, катуватимуть, аби зізнався, виказав усе. І про читані папірці, і про ненависть до Інквізитора, і про картину. Труснув головою, змушуючи себе зосередитись.

— Поясніть мені, який Ваш інтерес? Що Вам до тієї дівчини? Просіть щось для себе, — Велика Мати неприязно спозирала мене.

— Я і прошу, Ваша Ясновельможносте, — видихнув я. — Кохаю Лілі понад життя.

— Понад життя, говорите? Чула я таких… — можновладиця посміхнулася краєчком губ і раптом, звівши брови, процідила: — А що як я скажу, що виконаю Ваше прохання, але Ви мусите стати одним із моїх гладіаторів? Це дуже почесно, але, на жаль, жоден із них довго не живе… — вона зітхнула з награним співчуттям.

Ну, як тобі, Франсуа? Наче й нагородила і водночас розправилась із тим, хто пхає ніс не в свою справу.

Що ж, може, і так. Нехай у лігу гладіаторів, хоч від сьогодні. Аби Лілі була вільна й більше жодна потвора не здумала…

— Я згоден!

— Юначе, — Велика Мати глузливо примружилась, — сподіваюся, Ви тямите, на що погоджуєтесь?

— Цілком.

Повелителька підвелася, ступила до вікна й кілька хвилин дивилась на темне небо й зорі. Не обертаючись, мовила:

— Бачу, що Ваші почуття, Франсуа, щирі. Це викликає повагу. Але, на жаль, я не в змозі відмінити вирок, адже його виніс Великий Інквізитор.

Нерозуміння, а тоді злість (навіщо, навіщо вона дарувала примарну надію?) вибухнули всередині вогнецвітом і попливли пекучими ріками по судинах, змішуючись із білокрівцями страху.

— Тому лише він здатний амністувати вашу підопічну. Єдине, що я можу вдіяти, — закинути за Вас слівце.

— Дякую, пані, — схилив голову, ховаючи їдкий погляд. Можливо, Велика Мати так витончено мститься за те, що я прочитав її сповідь?

— А нині, аби трохи зарадити Вашому жалю… — вона відкрила ящик столу та поклала переді мною чималенький пузатий мішечок. — Тримайте. Тут вистачить, аби провести більше часу з вашою красунею. А якщо подальші дотепи вдаватимуться вам не гірше, я звелю призначити щомісячне утримання.

Яке Заохочення! Тож мені виплачуватимуть чималеньку суму щомісяця! Цікаво, винагорода розповсюджується на те півріччя, коли скнітиму в гетто?

— Дякую, Місяцелика пані, за Заохочення! — проказав я усталену формулу вдячності та позадкував до дверей. — Намагатимуся виправдати Вашу довіру.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 36. Приємного читання.