Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

До Великої Матері приходили з поклонами молоді дівчата та зважувались на будь-які випробування, аби служити їй. Тих, хто в чомусь завинив, садовила на прив’язь у приймальні. Вони мали вдовольняти хіть усякого, хто завітав у справах до правительки.

Але, направду, люди часто балакають казна-що.

«Найвеличніша з Найвеличніших?»

Якісь нісенітниці лізли в мозок. «Ну ж бо, Франсуа, зосередься!», — промайнула витверезна думка.

Учора Красунчика закидали недоїдками та порожніми бляшанками. Публіка каверзувала, як примхлива жінка. А ще тиждень тому клоуна мало не на руках носили… «Скоротити зарплатню втричі!»

Я мусив вразити очільницю. Але як?

На язиці кружляли ризиковані слова. Залежно від настрою Великої Матері вони могли призвести чи до бурхливого успіху, чи до покарання… Урешті я глибоко вдихнув і виголосив:

— Нова акція від Великого Інквізитора. Підклади дров під ближнього свого — отримай удвічі більше в подарунок!

Арена заніміла. Зловісна безгомінь розстелилася сірим шатром. Я судомно ковтнув і опустив очі. Невже програв?

Божевільний! Зараз солдати спустяться з амфітеатру, схоплять мене під руки, я пручатимусь, волатиму, що вони хибно зрозуміли… Але більше ніколи, ніколи не зустріну Лілі. І не зможу їй помогти.

Знічев’я гучний хрипкий регіт розтяв тишу. Я з острахом підвів погляд. Велика Мати сміялася, відкинувши голову, лице палало червоним, а безмежні сині очі перетворилися на дві вологі щілинки.

За мить натовп вискалився, загиготів, зайшовся реготом, затупав ногами, заплескав у долоні. Покрики: «Браво!», «Оце втяв!», «Який сміливець!» — лунали звідусіль.

Я низько вклонився, відчуваючи, як дрижать жижки і холодний піт стікає по спині.

За лаштунками мене вітали циркачі.

— Ну ти даєш, хлопче! — з повагою протягнув дресирувальник Санчо.

— Еге! Сильно ти їх! — плеснув моє плече акробат Юр.

Тільки Джиммі, звівши брови, мовчав. І він туди ж, разом із Красунчиком?

Дорогою до гримерки друг зненацька зашипів:

— Якого дідька? Там же купа Вартових! Великому Інквізиторові вже, мабуть, відомо… Гадаєш, він це так залишить?

— Я мусив ризикнути, щоб здивувати Велику Матір, — наїжився я.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 32. Приємного читання.