Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

— Хіба не можна спробувати щось інше? — хлопець не відставав.

— Слухай, а чому ти раптом так хвилюєшся? Я ж не вперше небезпечно жартую, але…

— Бо ти мій друг, чорти б тебе взяли! — роздратовано виплюнув Джиммі.

— Пане Франсуа? — відчеканив незнайомий голос за спиною.

Я обернувся. Переді мною стриміла плечиста постать гладіатора.


Глава 7


Травень 2534 року

— Так, це я.

— Велика Мати воліє Вас бачити. Сьогодні після вистави, у неї в кабінеті. Я зайду по Вас за годину та доправлю до палацу.

Я силувався вгадати з байдужого обличчя вояка, що обіцяє раптове запрошення. Чи віщує воно щастя та визволення для Ліл, чи грошову винагороду, чи мене заарештують і потягнуть до буцегарні, де гнитиму, ніким не взнаний, таємно осуджений, як, можливо, гниє мій батько? Або ж Великий Інквізитор влаштує взірцеву розправу…

— То що мені переказати Великій Матері? — вимогливо прорік гладіатор.

Певно, я кілька хвилин німував. Кинув оком на Джиммі — увесь його вигляд зауважував: «От! Я ж попереджав!»

— Передайте, що я матиму за честь прийняти її запрошення. Чекатиму Вас коло входу до гримерної.

М’ясистий парубок коротко кивнув та, карбуючи кроки, попрямував геть.

— Що б це могло означати? — замислено пробурмотів я.

— Друже, не хочу висловлювати якісь припущення, але прошу, будь обережним, — занепокоєно пробасив Джиммі.

— Буду, куди я дінуся, — буркнув у відповідь.

Я простував уперед світлим коридором. З обох боків височіли дзеркальні стіни з уламків люстер, що відображали мої кульгаві кроки та виважену ходу двох гладіаторів позаду. А ще звідусіль назирали намальовані очі: сині, зелені, чорні, навіть червоні. Здавалося, що за кожною парою причаївся невидимий Вартовий. Він пильнував, запам’ятовував найдрібніший рух, щось шкрябав у блокноті, аби потім віднести ті цидулки куди треба. У голові зринула думка: «Цікаво, за Великою Матір’ю теж стежать?»

Металеві, непроникні двері, по три метри заввишки та завширшки, розчинились, ніби здоровенний залізний рот, готовий поглинути мене з помислами, бажаннями, мріями.

— Заходьте, пане Франсуа, та зачекайте трохи. Володарка скоро прийде, — прогудів один із гладіаторів, вказуючи рукою на прохід.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 33. Приємного читання.