— У тебе температура, — лагідно вимовила вона.
— Може, й температура, хоч триста температур!
— Ходімо, тобі треба відпочити.
Я слухняно підвівся. Нога горіла, ніби солодке очисне багаття здіймалося по ній усе вище, вгору.
Решту ночі пригортав Лілі, наче востаннє, притулявся чолом до білосніжних грудей. Вона повторювала: «Тихше, тихше…», наче прадавню мантру, оманливе замовляння. А я пірнав у темний, сліпий безмір, глибше за який немає нічого…
Тяжка робота поволі давала плоди. Публіка пищала від захвату, щойно виходив на Арену та починав блазнювання.
Циркачі навпаки спілкувалися зі мною менше. Спочатку я сам відмовлявся від посиденьок за кухлем пива після вистави, бо ж мусив поспішати на будівництво, і згодом мене припинили запрошувати. Клоун Красунчик узагалі не розмовляв, радше, гарчав крізь зуби. Можливо, то була заздрість абощо… У подробиці заглиблюватись я не бажав.
Тільки Джиммі, мій найкращий друг, майже брат, не змінився. Ми часто гомоніли про те про се, я розповідав про Ліл та прагнення відкупити її. Але зберігав у секреті причину покарання і, головне, нещодавно народжену ненависть до Інквізитора. Хтозна… Можливо, чиїсь підступні вуха вслухаються в наші теревені, або ж Джиммі сам… Ні, стоп, оце вже цілковите безглуздя.
Друг натомість переказував деталі стосунків із новими дівчатами, що, втім, надовго не затримувались.
Звісно, ми говорили й про мистецтво, про цирк, сміх та жарти. Джиммі жалівся, що його спіткала творча криза й наливався хмільними напоями, щоби пробудити Музу. Утім, непоступлива сплюха дрімала далі, і клоун хмурнів та впадав у мовчанку.
Я не міг спокійно спостерігати ті мордування, тому підкидав приятелю помічні ідеї для номерів. Той дякував, довго тис руку та кудись тікав. Певно, вигадувати текст.
І от чергова вистава. Людей зібралася тьма-тьмуща, адже сьогодні Велика Мати вшанувала циркачів своєю присутністю.
Публіка раділа й шумувала, наче бентежний потік. Я клеїв дурня, прагнучи заволодіти увагою правительки. Бо на неї, саме на неї сподівався. Лише вона могла протистояти тиранії Великого Інквізитора.
Я ззирнувся із Матір’ю, що сиділа серед могутніх гладіаторів. Напівоголена, із тонким станом, вона спиралася рукою в стегна, пила трунок із пузатої пляшки та нестримно реготала.
У лізі гладіаторів відбували спокуту чоловіки, що скоїли гріх № 5 — культ тіла. І одним із їхніх найлегших обов’язків була охорона володарки.
Серед бійців виживали найсильніші. Щотижня, у суботу чи неділю, точилися видовищні змагання між членами ліги. За правилами гри один із супротивників мусив померти, тож кожен боровся за власне існування. Старі та слабосилі гинули в найпершій битві. Досвідчені ж вояки не відали жалю. Утім, навіть міцні, витривалі та спритні гладіатори не мали цілковитої впевненості в тому, що вистоять. Криваві бенкети звеселяли Велику Матір, тому траплялися регулярно. І рано чи пізно всіх звитяжців чекала смерть на Арені. Та наймення повелительки бриніло в їхніх вустах незмінним:
«Найдобріша з Найдобріших!»
Подейкували, що під ліжком Пані ховала гострий кинджал. Зубате вістря впивалося в горлянки невдатних коханців.
Їй-богу, то лише чутки.
«Наймудріша з Наймудріших!»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 31. Приємного читання.