Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

— Скоро повернуся. Чекай, — устиг проказати я до того, як кохані очі щезли за важкими залізними дверима.


Глава 6


Квітень — травень 2534 року

Я стовбичу посеред вузької комірчини, навколо — стерильно-білі шпалери, одна зі стін — скляна та прозора, і за нею видніє інше приміщення, поки що пусте.

Зненацька двері до прихованої кімнати розчахуються й у них заходить Ділі. Кидаюся до скла, гупаю чимдуж, але воно зостається неушкодженим, тільки відлунює ледь чутним подзвоном. Волошкові очі благально спозирають мене, вуста безгучно ворушаться.

Двері розчиняються вдруге. Тепер поряд із Ділі — підстаркуватий чоловік. Він рясно пітніє, а масний погляд обмацує юне тіло, повите в манливі вбрання.

І я пізнаю таємну кімнату. Будинок пані Арабеску!

Кричу. Гамселю кулаками, та скло — непробивне. Розтрощую кісточки пальців до крові, молочу ліктями, тоді колінами. Лілі дерев’яніє. Міцно зціплює зуби, стуляє повіки. Огидний гість торкається застібки на довгій сукні.

Мушу її захистити. Але прозора стіна на диво тривка, її не пробити, не знести руками, ногами, кінцівками. Лише ціною власного життя.

Я розганяюся, виставляючи вперед голову. Обтяжена думками та примарами, вона заледеніла, зашерхла, перетворилася на сталеву зброю. Біжу до скляних воріт, щоби влупитися в них металевим черепом. Це єдиний шанс потрапити по той бік, звільнити Лілы.

Удар, ляскіт, тріскотіння кісток. Темрява.

Я прокинувся від болю, що купчився десь коло чола та повільно розтікався донизу, до кінчиків нігтів. Щонічне жахіття повторилося знову.

Якби тільки міг скасувати її кляте покарання! І чи можливо це взагалі? Я навіть не тямив, у чому провина Лілі, через що мусить пробувати в моторошному ув’язненні. Та доки шукав відповіді на ці питання, єдиним виходом залишалось приносити дебелій господарці борделю якнайбільше монет та папірців, щоби постійно відкуповувати дівчину…

Тож із нашої останньої зустрічі ядуча гадка полонила мозок — гроші, більше грошей… Я мусив стати найкращим клоуном, особливо відзначеним Великою Матір’ю. Адже хто як не вона може відмінити спокуту? Або бодай пожалувати достатньо коштів для викупу.

Окрім цих думок, наді мною повсякчас гостролезою гільйотиною висів страх. Раптом хтось рознюхає про картину Ісаака? Що як знайдеться інша провина? Я нестиму тягар покари, ізольований, позбавлений усього, може, навіть життя. Хто тоді потурбується про Лілі?

Деколи я міркував, чи має вона батьків та друзів, чи навідуються ті до неї…

Мої мама й тато померли досить давно. Батько зненацька щез якоїсь зимної ночі. Можливо, не дійшов додому або ж, схоплений солдатами, досі гниє за слизькими тюремними мурами разом із сифілітиками та пророками.

Мати, утім, вважала, що він покинув сім’ю, уподобавши молодшу та привабливішу жінку. Вона катувалася кілька років, а тоді знічев’я вкоротила собі віку, вдавившись батьковим ременем.

Я ж намагався стерти ті події з пам’яті вже півтори тисячі днів. Але марно.

А Лілі? Чи заходять до неї рідні? Чи, може, візити заборонені? Невідомо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 28. Приємного читання.