Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

— Ходімо, — я спробував взяти Лілі за руку, але тендітні пальчики спритно випручались.

— О Франсуа, друже! — стрепенувся Юр, помітивши нас. — Що це за красуня з тобою? Познайомиш?

— Це Лілі, — роздратовано відказав я та обійняв дівчину за талію, стверджуючи свої права. На диво, вона не відсахнулась.

— І де він тільки знаходить таких гарних панночок! — заздрісно зітхнув веснянкуватий клоун Кір.

Я глипнув на супутницю, але та жодним чином не відреагувала на захопливі репліки.

— Чому ти така сумна? — до нас підскочив карлик Ілько. — Подивись, яка чудова погода! Небо синє, ну зовсім як твої очі, навколо все цвіте, життя прекрасне!

Ділі кілька митей ошелешено розглядала його, а тоді притьмом посміхнулась. На щоках заграли дитячі ямочки.

— От тепер набагато краще! — зрадів Ілько. — Я тобі дещо покажу.

Він дістав із кишені п’ять яблук та спритно підкинув у повітря. Малий був найкращим жонглером, просто віртуозом. Червонобокі плоди літали вгору та вниз, тільки встигай слідкувати.

Циркачі зааплодували, а карлик натомість граційно вклонився та зробив реверанс.

— Жонглювання — то не така вже й складна справа! — зауважив акробат Юр. — Рорі, Даню, Вавуло, Сонцесвіте, ходіть-но сюди! — гукнув він побратимів. — Покажемо панянці справжнє видовище!

Вони згинались та згорталися в неприродні пози, ніби їхні кістки були зовсім м'якими, майже резиновими. Закидали ноги за вуха, сідали на шпагати, а тоді, підтримуючи один одного, заходилися будувати дивовижну піраміду із власних тіл. Ми принишкли та затамували подих. Люди, що проминали вулицю, спинялися, ціпеніли, не в змозі відірвати погляд від казкового дійства.

Лілі ж стояла непорушно, скам’яніла й байдужа до всього.

— Гей, Ільку! — пропихтів Вавула — найміцніший серед усіх, що підтримував хитку конструкцію. — Лізь нагору та спробуй там пожонглювати своїми м’ячиками!

— Я би з радістю! Та ви всі, бачте, занадто високі. Якби мене хтось підсадив…!

Цю важливу функцію виконав Джиммі. І от крихітний пройдисвіт усівся на голові в Сонцесвіта та скомандував:

— Увага! Увага! Виконується смертельний номер!

Він уперся однією ногою в маківку акробата, а другу зігнув для рівноваги, одразу прийнявши подобу чаплі.

Тоді знову витяг свої яблука та взявся їх підкидати не менш хвацько, ніж на землі.

Публіка, що встигла зібратися довкола шатра, гучно заплескала в долоні.