Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

Увесь подальший шлях я німував.

* * *

Поміж двох будинків вогніло зелено-червоними барвами знайоме шатро. Коло входу скупчилися циркачі: тут і Джим, і акробат Юр, і дресирувальник Санчо та ще з десяток інших.

— Скільки можна нас мордувати попід дверима! — здалеку почув я досадливе погримування Джиммі.

— Не кричи, — засичав у відповідь Санчо. — Макітра й так розколюється!

— А не треба було святкувати всю ніч жаданий Час Заохочення, — заіржав клоун, на прізвисько Красунчик. Синювата родима пляма прикрашала добру половину його обличчя, причому деколи вона більшала, а деколи меншала, залежно від настрою господаря.

— Ходімо, — я спробував взяти Лілі за руку, але тендітні пальчики спритно випручались.

— О Франсуа, друже! — стрепенувся Юр, помітивши нас. — Що це за красуня з тобою? Познайомиш?

— Це Лілі, — роздратовано відказав я та обійняв дівчину за талію, стверджуючи свої права. На диво, вона не відсахнулась.

— І де він тільки знаходить таких гарних панночок! — заздрісно зітхнув веснянкуватий клоун Кір.

Я глипнув на супутницю, але та жодним чином не відреагувала на захопливі репліки.

— Чому ти така сумна? — до нас підскочив карлик Ілько. — Подивись, яка чудова погода! Небо синє, ну зовсім як твої очі, навколо все цвіте, життя прекрасне!

Ділі кілька митей ошелешено розглядала його, а тоді притьмом посміхнулась. На щоках заграли дитячі ямочки.

— От тепер набагато краще! — зрадів Ілько. — Я тобі дещо покажу.

Він дістав із кишені п’ять яблук та спритно підкинув у повітря. Малий був найкращим жонглером, просто віртуозом. Червонобокі плоди літали вгору та вниз, тільки встигай слідкувати.

Циркачі зааплодували, а карлик натомість граційно вклонився та зробив реверанс.

— Жонглювання — то не така вже й складна справа! — зауважив акробат Юр. — Рорі, Даню, Вавуло, Сонцесвіте, ходіть-но сюди! — гукнув він побратимів. — Покажемо панянці справжнє видовище!

Вони згинались та згорталися в неприродні пози, ніби їхні кістки були зовсім м'якими, майже резиновими. Закидали ноги за вуха, сідали на шпагати, а тоді, підтримуючи один одного, заходилися будувати дивовижну піраміду із власних тіл. Ми принишкли та затамували подих. Люди, що проминали вулицю, спинялися, ціпеніли, не в змозі відірвати погляд від казкового дійства.

Лілі ж стояла непорушно, скам’яніла й байдужа до всього.

— Гей, Ільку! — пропихтів Вавула — найміцніший серед усіх, що підтримував хитку конструкцію. — Лізь нагору та спробуй там пожонглювати своїми м’ячиками!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 24. Приємного читання.