Причинив за собою двері, гасячи непереборне бажання послати до біса всю стратегію завоювання, яку вибудував. Адже це протиприродно! Лілі тут саме для того, щоб…
Рука вже потяглася до дверей у спальню, коли якась частка здорового глузду несамовито заволала: «Що робиш, бовдуре?! Ти ж хотів бути для неї особливим!»
Так, я справді хотів і досі хочу.
Гарячково гупнув кулаком по столу. Зоставалося тільки напитись.
Півночі я крутився, шукаючи зручне положення на дерев’яних дошках. Однак згодом виявилось, що то справа марна.
Коли надворі вже сіріло, сяк-так забувся тривожним сном. Увижалося, що стою посеред Арени, прикутий до ганебного стовпа, а насуплений кат розкладає довкола мене дрова.
— Винен! — виголошує Великий Інквізитор, струшуючи якимось малюнком. Відстань велика, тому зображення не розрізнити.
Я опиняюся посеред жовто-зеленого моря. Озираюсь, виглядаю щось чи когось, але забачити ту омріяну річ — не сила.
Хтось торкається моєї щоки теплими пальцями. Шлях завершено. Більше жодних блукань та поневірянь. Бо…
Я прокинувся в незвично хорошому настрої, хоч тіло щеміло в декількох місцях, а поранена нога затерпла та не згиналась.
Позіхаючи, поплентався до коридору, аби перевірити, чи Лілі досі спить, чи вже пробудилась. Із ванної кімнати лунав плескіт води та солодкоголосе муркотіння. Нишком посміхнувся та поквапився назад до кухні.
Після скромного сніданку (те саме печиво та кава) я промовив:
— Що хочеш сьогодні робити?
Вона здійняла брови, ніби не розуміючи. Ну, звісно!
— Якщо ти не проти, ходімо трохи прогуляємось. Мені треба навідатися до цирку. Маю з’ясувати розклад репетицій та найближчих вистав.
Надворі лютувала спека. Велетенське канаркове сонце нещадно палило та смажило перехожих, воліючи обернути набридлі створіння на обвуглені згарки. Видавалося, що нині не квітень, а початок червня.
— Ти колись була в цирку? — проказав я, відчуваючи потребу понівечити нестерпну тишу.
Лілі ввіп'ялась у мене поглядом так, ніби питання звучало щонайменше недоречно та щонайбільше — просто непристойно.
— Вибач, — зніяковів я, невідомо чому.
Зрештою вона ж не завжди відбувала покуту в публічному будинку! Теж колись мала дитинство і всі такі штуки, як школа, морозиво, гойдалки та цирк.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 23. Приємного читання.