— Ти ж не німа! Скажи щось, чорт забирай, ну скажи хоча б слово! — я підскочив до дівчини та струснув за плечі.
Нічна гостя кілька митей безгучно спозирала мене, а тоді затулила долонями обличчя. Я сторопів. Господи, який дурень! І чому вона так реагує? Що робили з цим худеньким тільцем за кам’яними стінами будинку пані Арабеску?
— Вибач мені. Чуєш, ну вибач… — загомонів я, збираючи докупи безглузді рвучкі фрази. — Просто… просто прагну більше дізнатися про тебе. Бодай щось…
— Навіщо? — прохрипіла Лілі, не відриваючи долонь.
Нарешті! Нарешті озвалася!
— Не знаю… Не знаю навіщо.
— Ти мене для чогось купив, — опустила руки та встромилась у мене прикрим поглядом. — Ну то роби свою справу. Чому чекаєш?
Стенув плечима, не знаючи, що відповісти.
Лілі сіла до столу та вчепилася в чашку з гарячим напоєм, ніби та могла врятувати від непевної загрози. Здається, панна заклякла чи здерев’яніла. Суцільна німота та безрух затопили приміщення.
Я спробував розвеселити дівчину, розказавши трійко жартів. Навіть Велика Мати знеможено реготала, коли оповідав їх на Арені. А Лілі… Лілі навіть оком не змигнула.
— Ти, мабуть, стомилась… — я випадково торкнувся її ліктя.
Вона нервово сіпнулась.
— Тобто… Може, тобі краще поспати?
Волошкові очі нашорошено розширилися.
— Я тут, у кухні ляжу, на підлозі, щоб тебе не турбувати, — почервонів я.
Лілі здивовано наставилась на мене, тоді кивнула та підвелася.
Провівши її до кімнати, розсіяно забурмотів:
— У шафі чиста білизна. Ванна коридором ліворуч…
Силувався говорити якомога спокійніше, але, коли серце пірнає в піке, а в голові тріпоче єдина думка («Дідько, яка ж вона гарна!»), це досить важко.
— Влаштовуйся. Я тобі не заважатиму, — останні слова прозвучали наче скоромовка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 22. Приємного читання.