Розділ «Книга III. Коли в місті N. дощить»

— Не знаю… Не знаю навіщо.

— Ти мене для чогось купив, — опустила руки та встромилась у мене прикрим поглядом. — Ну то роби свою справу. Чому чекаєш?

Стенув плечима, не знаючи, що відповісти.

Лілі сіла до столу та вчепилася в чашку з гарячим напоєм, ніби та могла врятувати від непевної загрози. Здається, панна заклякла чи здерев’яніла. Суцільна німота та безрух затопили приміщення.

Я спробував розвеселити дівчину, розказавши трійко жартів. Навіть Велика Мати знеможено реготала, коли оповідав їх на Арені. А Лілі… Лілі навіть оком не змигнула.

— Ти, мабуть, стомилась… — я випадково торкнувся її ліктя.

Вона нервово сіпнулась.

— Тобто… Може, тобі краще поспати?

Волошкові очі нашорошено розширилися.

— Я тут, у кухні ляжу, на підлозі, щоб тебе не турбувати, — почервонів я.

Лілі здивовано наставилась на мене, тоді кивнула та підвелася.

Провівши її до кімнати, розсіяно забурмотів:

— У шафі чиста білизна. Ванна коридором ліворуч…

Силувався говорити якомога спокійніше, але, коли серце пірнає в піке, а в голові тріпоче єдина думка («Дідько, яка ж вона гарна!»), це досить важко.

— Влаштовуйся. Я тобі не заважатиму, — останні слова прозвучали наче скоромовка.

Причинив за собою двері, гасячи непереборне бажання послати до біса всю стратегію завоювання, яку вибудував. Адже це протиприродно! Лілі тут саме для того, щоб…

Рука вже потяглася до дверей у спальню, коли якась частка здорового глузду несамовито заволала: «Що робиш, бовдуре?! Ти ж хотів бути для неї особливим!»

Так, я справді хотів і досі хочу.

Гарячково гупнув кулаком по столу. Зоставалося тільки напитись.

Півночі я крутився, шукаючи зручне положення на дерев’яних дошках. Однак згодом виявилось, що то справа марна.