Книга III. Коли в місті N. дощить

Коли в місті N. дощить

Після тривалих сумнівів та метушні все ж запхав металевий циліндр під ванну, сподіваючись, що тут його ніхто не шукатиме.

Натиснув зелену кнопку біля дзеркала. Гарячі чисті струмені вперше за півроку торкнулися моєї шкіри. Бо ж ізолятор балував лише зимною іржавою водою з кислуватим присмаком.

Увесь жах минулих місяців стікав до каналізації та змішувався там із чужими жахіттями, страхами та болем. Навіть кривий рубець від кулі більше не турбував.

Я обрав найкраще та найчистіше вбрання — джинси, майже зовсім нові, та чорний светр. Хотілося їй сподобатись, хоча чомусь підозрював, що синьоокій панні начхати на одяг.

Годинник прогудів сім разів. Я визирнув у вікно. Велетенське сонце нестерпно буяло пурпуровим, окидаючи втомленим поглядом знавіснілі провулки, майдани, вежі, упокорений люд.

Час настав.

Місто жаріло вогнями, осліплювало різнобарв ям рекламних вивісок та плакатів. Я насилу віднайшов потрібний будинок, невиразно пам'ятаючи лише вулицю та навколишні чагарники. Гілля, що новорічної ночі випиналося чорними кістками, нині вкрилось зеленим листям та нагадувало молоденьких зміїв, що звивалися в тлустий клубок.

Щойно подзвонив у двері, вони вітально розчахнулись. Надвір ступила дебела пані Арабеску з масною посмішкою на вустах:

— Добрий вечір! Чого бажаєте?

— Я… е… ну цей… — зам’явся я, охоплений хвилюванням.

Хазяйка запитально здійняла нафарбовані брови.

— Хочу… тобто прийшов за однією дівчиною, — нарешті витиснув із себе я.

Пухке напудрене обличчя набуло догідливого виразу.

— То не стійте на порозі! Заходьте, заходьте! Ким саме цікавитесь? У нас найкращі панночки в цілому світі, — торохтіла вона. — Не рівня тим вуличним потіпахам, котрих останнім часом страх скільки розплодилося. Яких жінок полюбляєте? Чорнявих, білявих, а може, Вам до смаку руденькі?

— Дякую, — перервав я натхненний монолог. — Хочу зустрітися з конкретною дівчиною.

— Так би й сказали одразу! — трохи ображено зітхнула господиня. — Повідомте, як її звати, і перейдемо до справи. Гроші, звісно, наперед!

— Річ у тім, що мені невідоме її ім’я.

— Тобто?

— Я бачив її єдиного разу, в новорічну ніч…

— А, то Ви з тих… митців, — останнє слово Арабеску виплюнула ледь не з презирством та досадливо наставилась на мене. — Сподіваюся, Ви маєте гроші, юначе?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга III. Коли в місті N. дощить“ на сторінці 19. Приємного читання.