Розділ «Книга І. Десята каста»

— Ви — каста вищої категорії. І саме ви, у першу чергу, повинні підтримувати священну Рівновагу! — мовив Альфа, а тоді наставився на мене. — Що ж… Ліка Ставроді та Франц Культ — я навіть не дивуюся. Яке коріння, таке й насіння. Але Ви!

Голова повернувся до Розалі та зобразив докір:

— Донька одного з очільників Охоронців, пана Герца, як Ви вплутались у цю каламутну історію?

— Дівчисько мало кепську компанію, — прогримів Герц. — Ці брудні тварини Знехтувані…

Альфа, Бета та Гамма перезирнулися.

— Із цими двома Знехтуваними, — Альфа виплюнув останнє слово крізь зуби, — усе зрозуміло. Їхню провину неможливо спокутувати. Тому наш вирок: стратити завтра, опівдні, під час засідання Ради Старійшин.

Усередині мене завібрувала й урвалася невидима струна. Вуха затулила м’яка вата — звуки ледь долинали крізь теплий покрив. Віддалік шумував голос Альфи, братаючись із Розиним зойком, Францевим видихом, гупанням берців десь за дверима, кахиканням Охоронця. Забракло повітря. Смерть увіп’ялась у горло вигостреними пальцями. Я мусила опанувати себе. Нехай — завтра загибель, але Обрані не побачать моєї слабкості. Ніколи!

— Кгхм! — відкашлявся Альфа. — Про що це я? Так-от із цими двома — усе ясно. Але ваша донька, пане Герце, була, певно, лише знаряддям… Її провина — значна, та ми хочемо віддячити вам за роки вірної служби та зробити подарунок. Винесіть вирок самі. Ви чудово знаєте Закон.

— За Законом, — обережно загудів Охоронець, — Знехтуваного, що завинив, мають ліквідувати.

— Саме так! — задоволено прогугнів Бета. — За Законом Рівноваги, — наголосив він.

Погляд Герца захолов.

— Тоді цю дівчину, — він вказав на Розалі, — теж необхідно стратити.

Обличчя Рози сяйнуло виром почуттів: подив, недовіра, страх, зневага, розуміння. І десь, у глибині зіниць, ледь вловимий слід розтрощеної, та все ж невгасимої… Любові?

— Ви справдешній громадянин Мегаполіса, пане Герце, — вишкірився Альфа й повагом додав: — Утім Вам, вірогідно, буде неприємно, якщо присуд здійснить хтось інший. Тому ми надаємо таке право Вам.

Охоронець повільно кивнув головою на знак згоди:

— Коли?

— Тут і тепер! — вереснув Гамма.

Один із підлеглих підступив до командира і мовчки поклав у його долоню пістолет. Що це в очах солдата? Невже… Співчуття?

Герца била пропасниця, руки тремтіли.

— Ну ж бо, командире! — підструнчував Бета.