Розділ «Книга І. Десята каста»

— Шоста тридцять ранку, — відрапортував Франц, зиркнувши на завсідний годинник. — Давайте не будемо гаяти час за пустими теревенями.

За дверима розмістилася невелика приймальна, а тоді — й сам кабінет пана Гібіскуса. Я глянула на фото над письмовим столом — високий носатий чолов'яга обіймав пухкеньку рожевощоку блондинку. Певно, власник контори з дружиною.

Розалі кинулася до столу з міні-ноутом та ледь торкнулась кнопки живлення. Тонкий, майже невагомий екран спалахнув синім і проспівав привітання.

Для того, щоби зайти в систему, не вимагалося жодних паролів, так само як і для виходу в Інтернет. Для Вчених — це просто незбагненна розкіш: лишити без захисту персональний, а тим більше робочий комп’ютер. Як усе просто в цих Законників!

— Давай чип, — грубувато зронила мідноволоса.

— Пропоную почати з каст середньої категорії, — проговорила я, простягаючи їй крихітну металеву пластину — сантиметр на сантиметр. — Інформація їх зацікавить навіть сильніше, ніж вищі категорії, бо вони зазнали більшої несправедливості. У той же час середня ланка володіє громадянською та політичною вагою, на відміну від нижчої. Після Законників, Цілителів, Крамарів та Годувальників, думаю, найкраще взятися за Служителів, а потому вже сповістити Вчених, Охоронців та Обраних. Насамкінець — відішлемо повідомлення Священикам.

— Гадаєш, Священиків це взагалі турбує? — Францеві брови полізли на лоба. — Вони скажуть, що це Бог мститься за людські гріхи.

— І матимуть рацію. Ти вважаєш, що їх треба лишити в невіданні? — настовбурчилась я.

— Звісно, ні… Може, Священикам дізнатися про це навіть важливіше, ніж іншим, — хлопець замислився. — Шкода, що минули ті часи, коли вони на щось впливали.

Я з подивом спозирала колишнього Обраного. Деколи він висловлював дуже незвичні думки.

— Алгоритм розповсюдження зрозумілий, — Розалі перервала наш філософський диспут. — Що будемо відправляти? Лише той відос, що ви мені показали?

— Так, його та ще звіти Вчених, — пояснила я. — Там у теці кілька текстових документів. Усе це мусить отримати кожен користувач.

— Хіба це має сенс? — завагався Франц. — Дев'яносто відсотків не второпає, про що мова.

— Може, і не второпає. Однак надіслати треба як додаткове документальне підтвердження батькових слів.

— Усе ясно, — протягла Розалі. — А тепер стуліть пельки та не заважайте мені!

Я перезирнулась із Францом.

— Гуру працює, — змовницьки прошелестів він у саме моє вухо. Не втримавшись, ми пирснули.

Розалі люто зблиснула очима з-за ноутбука.

— Гаразд-гаразд! Мовчимо! — колишній Обраний грайливо підморгнув, покірливо здійнявши вгору обидві руки.

У безгомінні ми втупились у зломницю, сподіваючись збагнути з виразу обличчя, як посуваються справи.