Розділ «Книга І. Десята каста»

— Чому вона йде, а я ні?! — усередині клекотіла буря. — Чим я гірша?!

Почувалася ошуканою й не могла оговтатись від такого лицемірства. Як він сміє?! Хіба я мала дитина, щоби так зі мною поводитись?

— Якби я міг, я б усе зробив сам, — відрубав Франц. — Але без неї, на жаль нічого не вийде. До того ж Роза — Охоронниця, хоч і колишня, і зможе себе захистити. На відміну від тебе, — він роз ятрено встромив у мене чорне лезо очей.

— Ти, Франце Культ, брехун і зрадник! — виплюнула я, тицяючи пальцем у груди чорнявого. — Ти не маєш жодного права вирішувати за мене, крім того, це мій батько здійснив усі досліди! Я піду на операцію, хочеш ти цього чи ні! Якщо треба буде, прослідкую за вами і ніщо на світі мене не спинить, навіть ти! — я майже кричала.

У голові гули роз’юшені бджоли, я рвучко хапала ротом повітря, не в змозі придушити гнів. Хлопець ошелешено глядів на мене, переминаючись з ноги на ногу. Зробивши титанічне зусилля, мовила вже спокійніше:

— Будь ласка, Франце, це і моя справа також… Я мушу піти з вами.

Він зиркнув на мене із сумнівом, а тоді видихнув, розслабивши напружені м’язи.

— Гаразд, якщо так хочеш… Гадаю, тебе все одно не втримати, — колишній Обраний ніби роздумував уголос. — Краще мати тебе перед очима, аби знову не втрапила в якусь халепу, — іронічний усміх на мить ковзнув по його губах.

Відчула, що знову закипаю, але усвідомлення перемоги висушило весь пал. Я зазоріла тріумфальною посмішкою. Франц глузливо примруживсь і, гмикнувши, простягнув мені руку:

— Ну що? Мир?

Блимнула на нього очима з підозрою, але хлопець дивився прямо і відкрито. Трохи провагавшись, торкнулася його долоні.

— Не здумай мене обдурити, — пробурчала я.

— Я? — він удавано обурився. — Нізащо!

— Франце… — застережливо зашипіла я.

— Я ж уже сказав, — чорнявець знову дратувався.

— Гаразд. Я на тебе розраховую.

Розалі сиділа на тому ж місці, щось клацаючи в планшеті. Із байдужого обличчя не второпати чи чула вона нашу розмову. «Не будь дурепою! — осмикнула я себе. — Звісно ж, чула».

— Ну що? — мідноволоса холодно зиркнула на Франца.

— Ідемо всі разом. Утрьох.

Дівчина неприязно втупилась у мене, змушуючи зашарітися чи то від сорому, чи від люті.