Розділ «Книга І. Десята каста»

Мої експедиції повернулися з невтішними новинами. Почнемо з води. Прісних резервів, знайдених на околицях Мегаполіса, стане не більш, як на десяток років. На десяток, панове. А тоді пити буде нічого. Пам'ятаєте, скільки людина здатна прожити без рідини? Три доби.

Члени моєї касти заперечать, що можна опріснити морську воду. Адже це так просто! Зізнаюся, я теж розмірковував про опріснення і послав експедицію до Океану. Погляньте на результат.

Обличчя Марка розтануло, і на відео постав дивовижний пейзаж: Океан, синьооке небо та гори хмар (фільмували, певно, з гелікоптера). Камера присунулася до морської поверхні. Вода відтіняла неприродно сірим кольором, і то тут, то там майоріли чорні оліїсті розводи, подібні до нафтових і ще інші: жирні, прозорі, наче розтоплене масло. Усюди ширяли білясті пластівці, схожі на сніг.

На екрані знову з’явився тато. Він стривожено заговорив:

— Можливо, ваші прадіди оповідали, що під час Великої Війни юшили хімічні зливи. Сніжна луска — те, що зосталось опісля. Вона — отруйна. Помітили прозорі масні розводи? Згадайте, як атомні бомби падали в Океан. А чорні плями? Це ми кидали в правічні води сотні каністр, забруднених нафтою, а ще зливали бруд та відходи з фабрик та заводів. Океан виглядає саме так на багато сотень кілометрів від берега. Жодного живого організму тут нема, це — мертва вода. Звісно, через століття-друге вона звільниться від присмаку смерті й відновиться, та чекати немає часу.

Однак майже за три тисячі кілометрів від суходолу морські глибини чистіші і їх можна спробувати опріснити. Але ж треба негайно розпочинати роботу, аби налагодити постачання води із вкрай далеких океанських місцин, тоді за десять років ми, можливо, досягнемо успіху.

Є й інший шлях. Учені могли б розробити очисну систему для забрудненої рідини, та на це потрібен час і фінансування. Наша каста завалена безліччю менш важливих проектів, але не в змозі відсунути їх на другий план, бо існує так зване «замовлення Мегаполіса». Невідомо, чи вдалося б нам винайти ідеальний апарат, що впорався б із хімічними отрутами, рештками атомних снарядів та іншою гиддю, вибачайте на слові. Та, можливо, варто хоча б спробувати?

Утім, панове, проблема питної води — це тільки початок.

Ви щодня споживаєте тонни овочів, фруктів, злаків, горіхів, меду та інших дарунків матінки Землі. Годувальники не одноразово попереджали, що врожай меншає кожного року. Ми з декількома Вченими дослідили ґрунт в околицях Мегаполіса та дійшли висновку, що за 8-12 років він не родитиме взагалі. Навіть трави та бур’янів, які ще ростимуть, не буде вдосталь, аби заготовити сіно та прогодувати свійських тварин. В обіг підуть штучні корми, а від них худоба хворіє, і самички часто стають безплідними. Отже, ми ризикуємо лишитися без яєць, молочних продуктів і навіть м’яса, або ж ними зможуть поласувати лише обрані. Пробачте, панове, члени касти Обраних, за каламбур, та, правду кажучи, я близький до істини. Тим часом більшості жителів Мегаполіса доведеться харчуватися штучними сумішами, для виробництва котрих теж необхідні деякі натуральні елементи. Як бачите, замкнене коло.

Оскільки ми поки що не навчилися створювати штучні ґрунти, я відрядив ще одну експедицію на пошуки родючої землі. Ось що з цього вийшло.

Картинка знову змінилась, і цього разу перед очима розполонилася пустеля. Кам'янистий ґрунт, потрісканий від посухи, валуни та чагарники — і більше нічого.

На екрані постало обличчя Вченого.

— Це північ, південь, захід та схід на кілометри й кілометри навколо, — прогримів тато. — Як бачите, там навіть трава не росте. Ми взяли зразки, намагалися зросити землю, сіяли різне сім'я, навіть бур'яни. Марно! Вона — безплідна.

Далі, за пустелею, долини. Замість покриву там — мох, грибок або згубні токсичні драговини.

Слова батька супроводжувалися відео. Камера вхопила велетенські мохові нарости. Ворс, судячи з усього, майже сягав колін.

— Ми знову зібрали зразки. Ось результат.

На екрані замиготіли схеми з числами. У лівому стовпчику — назва рослини, у правому — результат дослідів на моховитому ґрунті. Майже скрізь нулі.

— Тут не родить нічого, крім моху. Уже непогано, бо з нього можна добути воду. Однак її теж доведеться очищувати. Окрім того, цей тип ґрунту ще треба завезти в Мегаполіс. А це надто далекі відстані, так само, як у випадку з Океаном.

Експедитори спускались у печери, у найглибші надра Землі, піднімалися в гори, та не виявили ані плодючого ґрунту, ані наземних водойм. Підземні джерела (ті, що ще не висохли) не придатні для застосування.

Але дивна річ! Протягом мандрівки Вчені кілька разів зустрічали маленькі групки здичавілих людей. Тільки уявіть, вони носять різнобарвну одежу! Зрозуміло, що ці створіння якось виживають: знаходять воду, чимось харчуються. Але вони категорично відмовились контактувати з нами. Щойно помітивши здалеку швидковантажівки, дикуни зникали геть, ніби провалювалися крізь землю, у безодню. Тому збагнути секрет відлюдьків чи бодай, де їхні житла, Ученим не вдалося.