Розділ «Книга І. Десята каста»

Увійшовши, сіла на старе місце поряд із Францом і переможно глянула на мідноволосу гадюку. Та задерла носа і відвела очі.

— Вона згодна, — усміхнено виголосив Франц та хитро прищурився. Невже помітив наші з Розою перезирки?

— Щоби здійснити ваш задум, потрібен Інтернет, якого немає на території гетто. А ще б непогано замість цієї цяцьки, — колишня Охоронниця вказала на планшет, — нормальний міні-ноут. Із ним буде простіше.

— Я все продумав, — стрепенувся хлопець. — Північна брама сусідить із районом Законників. Ті стають до праці о восьмій ранку. Знехтуваним дозволено виходити в Мегаполіс уже після шостої. Ми могли б прослизнути в найближчий офіс до початку робочого дня і скористатися Інтернетом, а може, і міні-ноутбуком, якщо хтось залишив цю штукенцію на столі… Матимемо трохи менше ніж дві години. Гадаю, пароль від доступу до Мережі ти зможеш вгадати.

Він з усміхом обернувся до Розалі.

— Узагалі не проблема, — та пихато напнула нижню губу.

— Коли йдемо? — мій голос пролунав ніби здалеку.

Франц та мідноволоса здивовано наставились на мене. Відчуваючи якийсь підступ, я наїжачилася:

— Що?!

— А тобі це навіщо? — роздратовано скривився Франц.

— Не зрозуміла… — повільно видобула з себе я, зовсім заплутавшись. Що за гру ці двоє затіяли?

— Ми вийдемо на хвилинку, — кинув колишній Обраний Розалі та, уп’явшись залізною хваткою в мій лікоть, грубо потягнув геть із кімнати. Хазяйка кисло стенула плечима.

— По-перше, відпусти! Мені боляче! — я висмикнула руку, щойно опинившись у коридорі. — А по-друге, що тут відбувається?

— Це ти мені скажи! — Франц притиснув мене до стіни та злісно втупився зверху вниз.

— Якого біса ти від мене приховуєш час операції? — я ледь не вищала від злості.

Чорнявець раптом прикрив повіки й утомлено провів рукою по чолу, ніби скидаючи павутиння.

— Бо ти нікуди не підеш, Ліко, — тихо проказав він.

— Якого біса… — повторила я пошепки, обурено захлинувшись продовженням фрази.

— Це надто небезпечно. Я не можу знову тобою ризикувати, — змучено зітхнув Франц. — Минулого разу нас ледь не вбили… Але, власне, без тебе ми б не впорались, — він насупився. — Нині ж твоя присутність зовсім не потрібна. Операцію проводитиме Розалі, а я її прикриватиму.

Почувши ненависне ім’я, я люто сіпнулася.