Книга І. Десята каста

Коли в місті N. дощить

— Та нічого я не зламав і чудово почуваюся. Кілька подряпин та й по всьому, — посміх Франца скидався на гримасу.

Невтримна лють пирснула в мій мозок. Що за дурні жарти? Я гадала, що він помер, сльози над ним виливала, а цей блазень прикидався, глузуючи над моїми переживаннями?!

— Ти! — видихнула спересердя, захлинаючись гнівом. — Ах ти!..

Я дякувала Господу, що чорнявий мерзотник виявився живим. Однак образа та обурення правили балом. А він на додачу підкинув дров у багаття:

— Францику, рідний, коханий, як там далі? — хитро підморгнув він, лисніючи від задоволення.

— Ти просто… Просто…

Навколо залунали смішки. Остання крапля. Почервонівши, я рвучко розвернулася та чкурнула геть.

— Ліко! — здивовано гукнув колишній Обраний. — Та зачекай!

Кинула погляд назад через плече. Хлопець пручався з усієї сили, щось горланячи до мене, та дружні руки Знехтуваних уже вкладали його на ноші. «Так йому й треба, — блимнула зловтішна думка. — Хай тепер у лазареті на самоті валяється».

Озирнулася ще раз. Помітивши, що мене наздоганяє Яків, я пришвидшила кроки. Жодних обговорень зараз.

Відбігши від нещасливої яблуні на кілька сотень метрів, я спинилася коло старого та кремезного вишневого дерева. Не втримавшись, гупнула по рельєфній корі, враз застогнавши від болю та прикрості, що, втім, трохи притишили бурю всередині.

Як я хвилювалася за Франца! Гадала, більше не побачу його серйозних і часом насмішкуватих очей, іронічної посмішки, не відчую підбадьорливий та теплий дотик руки. А він! Цей… цей… Ще й кепкує з мене! Я знову штурхнула бідолашну вишню.

— Ліко! Ліко! — окликнув Яків захекано, нарешті наздогнавши мене. — 3 тобою все гаразд?

— Розкішно! — відгризнулася я.

— Чому ти втекла?

— Бо твій друг — ідіот.

— Ніхто в цьому не сумнівався, — загигикав Яків.

— До речі, — я примружилась, готуючись поставити питання, яке вже з півгодини не полишало в спокої, — чому ти не допоміг Францові, коли під ним зламалася гілка? Ти був поряд! — докірливо тицьнула в нього пальцем.

— Бо мав вибір, — повільно протягнули у відповідь. — Якби витратив час на поміч йому, ти могла б не втриматись. Бачив, що сили сходять нанівець. Я обрав тебе.

— Чому? — я недовірливо кліпнула.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли в місті N. дощить» автора Косян Марія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга І. Десята каста“ на сторінці 48. Приємного читання.