Розділ «Книга І. Десята каста»

Патрик: Так. Обрані, що є членами Ради Старійшин — їх, як відомо, абсолютна більшість у Раді — не бажають нічого змінювати.

Марк вибухнув: Як же ці телепні не втямлять, що риють собі могилу? Треба кинути всі сили на відновлення ґрунту, створення очисних механізмів для отруйної води, не кажучи вже про повітря! Нам же за п’ятнадцять — двадцять років буде нічого їсти!

Патрик: Я так і пояснив.

Марк: І що вони?

Патрик: Альфа, очільник Ради Старійшин, виголосив улюблену сакраментальну фразу: „Після нас хоч Потоп“. Їх не хвилює доля інших каст чи наступних поколінь. Вони не хочуть відмовляти собі в чомусь. Окрім того, здається, є ще одна причина. Моя каста боїться, що інші дізнаються про нечесний розподіл та відберуть те, до чого ми звикли, або навіть зажадають помсти. Однак… Тема вичерпності нафти й газу заінтригувала Старійшин, зокрема Обраних. Вони постановили виділити тобі гроші на пошуки додаткових покладів».

Я крадькома глипнула на Франца, силкуючись прочитати на смаглявому обличчі шок або бодай подив. Нічого подібного, хоча ми щойно почули про нещирість у розподілі, а отже, нерівність і справдешнє порушення рівноваги! Обрані найвищої ланки — Старійшини — зневажили найзаповітніший Закон. Патрик Культ, член Ради, той, хто відав напевне все приховане від простого ока, зізнавався в цьому Вченому, члену сторонньої касти, ризикуючи всім, що мав. Адже ніхто не міг помислити, що нехтування співдружністю можливе… Касти довіряли одна одній та були переконані, що в Мегаполісі панує рівність.

«Марк: Он як! Їх цікавлять лише нафта й газ? Шаленці... (тато зовсім схмурнів)

Патрик: Не засмучуйся, друже. Я в будь-якому разі на твоєму боці, хоч ми й із різних каст.

Марк: Спасибі, Патрику. Але річ не в мені, а в усіх мегаполісцях. Якщо ми не припинимо бездумно витрачати те, що нам Бог послав, якщо не розвиватимемо очисні та відновлювальні технології, нам каюк, вибачай на слові. А ці мерзотники думають про нафту!

Патрик (пошепки): Гаразд, не буду приховувати, маю одну ідею. (Він озирнувся, кілька секунд свердлив двері поглядом, тоді присунувся ближче до екрана). Наступної п'ятниці — чергове засідання Ради Старійшин. Я маю виголосити рапорт про рівень злочинності. Тобі не гірше за мене відомо, що зібрання Ради транслюються наживо на всіх без винятку екранах Мегаполіса. У нас же будь-які рішення та інформація — „прозорі“ (гмикає). Так от, не буде ніякого рапорту. Я розкажу про досліди Вчених, про вичерпані ресурси, перспективу на найближче майбутнє — про все. Адже, крім тебе та твоїх помічників, жодна душа не знає… Гриф „Цілком секретно“ навіть у вашій касті ще ніхто не відміняв. Еге ж! (він знову гмикнув).

Марк: Ні, Патрику, так не можна. Ти ризикуєш. Старійшини, а зокрема керманичі — Альфа, Бета й Гамма, здатні на все, аби заткнути тобі рота чи покарати за вчинене. У ліпшому разі опинишся серед Знехтуваних».

Я нишком кинула оком на Франца. Жовна на вилицях грали, чоло прорізала зморшка.

«Патрик: Що б вони не вдіяли, — буде запізно. Про ситуацію з ресурсами дізнаються всі касти. Громадяни почнуть тиснути на Раду Старійшин, і, може, щось зміниться на краще. Якщо відверто, мені начхати на себе… Я хочу, щоби мій син дожив до старості, щоб мав дітей та онуків. Щоби вони не роздирали одне одному горлянки за ковток чистої води чи кусень черствого хліба. Щоб вони просто жили… Ти зможеш мені надати всю необхідну інформацію?

Марк (хитаючи головою): Патрику…

Патрик (вимогливо): То зможеш?

Марк (зітхає): Звісно.

Патрик: Чудово! (Франців батько повеселішав) Наступної п'ятниці ми всіх приголомшимо, старий.

Марк: Я піду з тобою! Чекатиму коло Вежі, де відбуваються всі засідання Ради. Я б до самої зали вдерся, та хто мене пустить…

Патрик: Ніхто (захихотів). Ну що ж, коло Вежі, так коло Вежі. Домовились.

(З-за дверей кімнати, де сидів Культ, залунали голоси.)