Розділ «Книга І. Десята каста»

Я тицьнула пальцем у прохолодний екран.

Зафурчали телефонні гудки, а тоді в правому нижньому кутку в дрібному квадратику намалювався пан Марк Ставроді, тільки значно молодший, ніж я його пам’ятала.

— Тато записав свою «скайп-розмову» на відео! — скрикнула я, уже збагнувши, що до чого.

— Тихше, дивімося, — шикнув хлопець.

Тривожний перегуд припинився. Увесь екран зайняло обличчя чорнявого мужчини з двома грізними круками замість очей. Він чимось нагадував…

— Це ж мій батько! — здивувався Франц.

І ми заходились уважно слухати.

«Патрик Культ (втомлено): Здрастуй, Марку! Як справи, як Ліка?»

Почувши своє ім’я, я стрепенулася. Найбільше тої миті заздрила Францеві, бо він споглядав свого батька в повноекранному режимі, тоді як мені доводилось задовольнятися крихітним квадратиком, де ледь-ледь помітні любі риси.

Розмова на відеозапису текла собі далі:

«Марк Ставроді: Сумлінно вчиться. Як син та Жозефіна?

Патрик: Усе гаразд, підростає хлопчина. Я отримав твоє останнє зведення. Зізнаюся, мало що зрозумів. Усе настільки кепсько?

Марк: Так, як я й казав. Якщо ми не зупинимось, то нинішнє покоління навряд чи побачить своїх онуків.

Патрик: Гм, гм…

Марк: Ти говорив із членами Ради Старійшин? Ну тобто зі своїми… Обраними.

Патрик: Так. Вони збагнули всю серйозність становища.

Марк (схвильовано): Отже, ми зможемо нарешті оприлюднити інформацію та зробити споживання ресурсів рівним для всіх каст і навіть Знехтуваних?»

Слова батька звучали чудернацьки. Невже нині існує якийсь дисонанс? Я гадала, що касти ділять усе порівну. Для Знехтуваних, звісно ж, інші умови… Але невже одна каста здатна дурити іншу? А як же порядок та рівновага? Татові слова не вкладалися в голові.

«Патрик: Марку, вони все усвідомили. Але… Нам відмовили. Рада Старійшин не бажає нікому нічого повідомляти.

Марк: Вони воліють усе лишити як є?!