Розділ «Книга І. Десята каста»

Яків зніяковів. Повисла густа, як желе, тиша.

— Читай далі, — мовив тихо Франц.

Невже усвідомив нарешті?

Я відкрила наступний файл. Пробігла очима короткий лист — щось про фінансування дослідів. Здається, не дуже цікаво. Уже зібралася згорнути вікно та перейти до наступного документа, та мої очі вчепилися в підпис. У кінці документа стояло ім’я відправника. Патрик Культ.

Я ще раз уважно перечитала кілька абзаців. Із листа виходило, що батько Франца — Патрик Культ — умовляв Раду Старійшин виділити кошти для татових дослідів. І це йому вдалося. Пан Культ писав, що абсолютно підтримує Вченого в думці, що касти мусять припинити нерозважне використання ресурсів, а також, що необхідно кинути всі сили на відновлення того, що ще не зійшло нанівець. А ще Патрик називав Марка Ставроді: «Друже».

— Франце, — прошепотіла я, — ходи-но сюди.

Хлопець кинув на мене здивований погляд, однак без зайвих питань підвівсь і втулився на канапі між мною та Яковом, котрий одразу невдоволено забубонів. Вузький диван виявився затісним для трьох, та я не зважала.

— Що там? — спитав чорнявець, уп’явшись в екран.

— Читай.

— Що? — не втримався цікавий Яків. — Чи мені вже нічого не розказують? — додав, ображено відкопиливши нижню губу.

— Лист від батька Франца до мого.

— Отакої! — хлопець широко розкрив очі. — Поділитесь?

Франц прочитав уголос кілька коротких абзаців.

— Вони, бачу, були добрими друзями, — зробив висновок Яків.

— Ліко, а є ще листи?

— Не знаю, зараз перевіримо.

На чипі виявилось іще кілька збережених повідомлень. Ми з Францом мовчки читали та перечитували друковані літери, закарбовуючи в пам’яті кожне слово, звертання, кому.

Яків, зметикувавши, який це інтимний момент для нас, почав удавано позіхати та терти очі:

— Ну все, друзі, я, мабуть, піду. Уже північ. Зараз засну на місці. Розкажете завтра, що ще новенького віднайшли.

Йому ніхто не відповів.