Розділ «Книга І. Десята каста»

Я важко зітхнула, свердлячи ущипливим поглядом чорнявого друга.

— Отак би й одразу, — глузливо проспівав Яків.

— Окрім планшета, нам потрібно трохи їжі в дорогу, — спокійно, але суворо наказав Франц.

При слові «їжа» мій шлунок хтиво забуркотів.

Пан Олександр вичавив тихий стогін і слухняно провів нас на кухню, ласкаво дозволивши користатися холодильником, скільки заманеться. Чорнявець не відпускав Цілителя далеко, остерігаючись, що той повідомить Охоронців. Тому, примостившись поряд на краєчку стільця, хазяїн тужливо спозирав, як голодні хлопці спустошують запаси продуктів.

За півгодини ми вже крокували вулицями. Сумка трохи поважчала від планшета та кількох бутербродів. На відміну від парубків, я мала певність, що пан Йоганеску нікому не телефонуватиме. Цей старий пройдисвіт був надто полохливим і точно волів би уникнути зайвих підозр та питань від представників влади.

Франц ішов попереду, ми з Яковом на крок відставали. Мої очі приліпилися до чорнявої потилиці.

Цікаво, яке в нього волосся? М’яке чи жорстке? Кортіло відчути його на дотик. Знічев’я колишній Обраний обернувся, певно, відчувши пильний погляд. Я зашарілася та заходилась уважно вивчати асфальт під ногами. Франц, на диво, не кепкував, лиш затримав позір на мить:

— Нам треба поквапитись. Потрібен швидкобус чи якийсь лихач, що підкине за гроші.

— Боже! — ляснула свого лоба. — Я зовсім забула! Не взяла з дому ані копійки!

— Ну тобі, власне, було не до того, — підморгнув Франц.

— А хто сказав, що ми комусь платитимемо? — загиготів Яків. Красиве обличчя набуло дивного виразу.

Його слова лякали. Ми й так увірвалися до будинку та змусили хазяїна віддати цінну річ, вдавшись до залякування й шантажу. Це не враховуючи бійки з Охоронцями та, можливо, навіть поранення когось з них. Чи не забагато для одного дня? Але Яків, мабуть, так не вважав.

Вірогідно, уся гама емоцій відобразилася на моєму обличчі, бо Франц захихикав і додав:

— Якове, братику, поводься пристойно. Не бентеж наше ніжне створіння.

— Так, Якове. Не бентеж малюка Франца, — ушпигнула я.

Чорнявець набурмосився. Зненацька за спинами Знехтуваних я помітила вантажівку, що мчала до нас.

— Хлопці! Позаду швидковантажівка! Ось вам і транспорт!

Яків замахав руками, сигналячи водію, аби той спинився.

Машина пригальмувала, та з вікна кабіни висунулася червона пика. Сірий одяг смердів пальним та потом.