Розділ «Книга І. Десята каста»

— Так, вашу, — «Цілитель якось дивно себе поводить» — шаснуло в голові. — Скажіть, чому він «догрався»? Ви знаєте, чим він займався останнім часом? Це дуже важливо! — я благально глянула на полохливого пана.

— Ні! — той ковтнув і замотав головою. — Я нічого не знаю! А-ні-чо-гі-сінько! У мене дружина та троє дітей! Вибачайте, Ліко, та ви маєте залишити цей будинок!

— Ми підемо, підемо, — намагалася заспокоїти Йоганеску, пам’ятаючи, що він єдина надія знайти комп’ютер найближчим часом. Грошей, аби купити пристрій чи взяти в оренду деінде, у нас, звісно, не було. Отже, або пан Олександр допоможе, або доведеться грабувати магазин техніки. — Але прошу, дайте нам лише одну годину і можливість попрацювати на вашому міні-комп’ютері. Батько дуже розраховував на вас. Адже він дав саме вашу адресу…

— Давня справа, дівчино. Комп’ютер! — він пустив очі під лоба. — І мови не може бути! Ідіть, ідіть! — замахав руками в бік виходу.

Мозок працював у прискореному режимі. Мусила щось вигадати, аби переконати цього боягуза! Я по вінця сповнилася презирством та гидливістю, однак усвідомлювала, що пан Йоганеску нам зараз конче необхідний.

Мої розмисли обірвав Франц. Він зробив проворний крок до Цілителя, вчепився йому в горлянку та притис до стіни.

— Слухай мене уважно, пане Олександре. Нам потрібен комп'ютер. Негайно!

Яків націлив на господаря, котрого струшувало в пропасниці, пістолет і додав:

— І без витребеньок! Тоді за годину розійдемося мирно.

— Відправ сім’ю на прогулянку, скажи, що в тебе гості, — процідив Франц.

— Вони у т-т-тещі, — застогнав пан Йоганеску.

— Це на краще, — Франц ще раз тряхнув опецькуватого чоловічка. — Веди до комп’ютера, планшета, чи що там в тебе є.

Ми рушили вгору на другий поверх по гвинтових сходах.

Кабінет господаря зустрів нас крейдяними стінами та запахом ліків. На столі — бажаний пристрій.

— Пропоную взяти його та одразу додому, — вишкірився Яків.

— Якове, так не можна! — докірливо втупилась у хлопця. — Я не збираюся ставати крадійкою! Відкриємо чип, глянемо, що на ньому, і підемо.

— Може, пан господар матиме ласку й позичить нам свою техніку на деякий час? — оскалився Франц.

Дідько! Я не бажала брати чужі речі. Але схоже, що хлопці вже вирішили за мене.

Обличчя Йоганеску виказувало важкий мисленнєвий процес. Він зморщився, ніби проковтнувши цілий лимон, а тоді з острахом глипнув на колишнього Обраного. Очі забігали від планшета до Франца і назад. Урешті, Цілитель кивнув сам до себе, певно, щось надумавши. А тоді солодко посміхнувся мучителю та видушив:

— Звісно, звісно, шановні панове. Я буду тільки радий вам допомогти. Беріть усе, що вам треба.