Розділ «Книга І. Десята каста»

— Що, сили забракло? — знущався Яків.

— Сам спробуй, — огризнувся Франц.

Тепер уже Яків налягав на триклятий важіль з усієї сили — і знов анічичирк.

— І це зроблено для маленької дівчинки? — гмикнув він.

— Заіржавів, мабуть. Давайте всі разом спробуємо.

— Шукай записну книжку краще, — кинув Франц. — Ми самі.

Здалеку чулися перегуки Охоронців. Певно, продерлися в кабінет.

Знехтувані напружились та натиснули вдвох щосили. Важіль опустився. Вагончик почав повільно розганятися.

— Хух! Я весь спітнів, — Яків гепнувся на лаву навпроти.

— Заради Бога! — Франц завів очі вгору та вмостився поряд зі мною. — Позбав нас цих подробиць!

Яків набурмосився та відвернувсь.

Сидіти було незручно. Я трохи піднялась, аби глянути на лаву під собою, і помітила багряний записничок.

— Знайшла! — вихопилось у мене.

— Ну що там? — нетерпляче зронив Франц. Яків усе ще ображено вдавав, що його це не обходить. Однак цікаве око косилося на блокнот.

— Чекай, — мовила, нервово гортаючи пусті сторінки.

На кільканадцятій охайними літерами вився запис.

— Ось воно! — скрикнула я. — «Патрик та Жозефіна Культ. Вулиця № 31, будинок № 9».

— Ну от і чудово! — оживився Яків.

— За цією адресою нам не допоможуть, — слова важко впали з блідих Францевих вуст.

— Чому? — обережно спитала я, підозрюючи щось недобре.