Розділ «Книга І. Десята каста»

— Не хочу, щоби тебе пристрелили при першій нагоді, — зауважив хлопець, нахмуривши брови.

— І з чого ти надумав, що мене відразу підстрелять? — я говорила безтурботно, хоча чудово тямила, що він таки має рацію.

— Хіба незрозуміло? Смерть твого батька не була помилкою. Вони ж перевірили його особистість перед тим, як…?

— Перевірили.

— Так само як і з моїми батьками. Охоронці знають напевне, що роблять.

— Але чому? Невже він справді завинив? — ці питання не давали мені спокою і зараз нарешті виливалися назовні м’ятежним водоспадом.

— Яка різниця? Батька вже не повернути! — випалив Франц.

— Це ж мій тато! Як ти можеш таке казати? — у голові ніби луснула прихована струна, і я зірвалась на крик. — Хіба тобі байдуже, хто і що стало причиною загибелі твоєї сім’ї?

— Ні, — його погляд згас. — Але одне знаю напевне. Батьки воліли б, щоби я жив.

— Просто шукаєш собі виправдання! — я жалила словами як розлючена бджола. — Боягуз!

Франц сіпнувся і відвів очі. Замислено подивився у вікно, ніби сподіваючись відшукати відповідь. Минула вічність.

— Пробач, Франце… — ледь не вперше вимовила його ім’я з моменту знайомства. — Ти зовсім не боягуз.

— Гаразд, — гмикнув парубок та зиркнув на мене. — Я вже встиг помітити, що ти не відрізняєшся ввічливістю й тактовністю.

— Ти справді не хочеш дізнатися причину? — його позиція просто не вкладалася в голові.

— Хочу, — сказав він, помовчавши. — Але не маю найменшого уявлення — «як».

— Мені видається, що між вбивствами наших батьків є певний зв’язок. Подумай сам: ліквідують членів каст виключно вищої категорії. Причому початковий задум — прибрати всю родину.

— Ліко! Між цими двома подіями — тринадцять років!

— І все ж… — уперлася я. — Переконана, що зв’язок існує не тільки в моїй фантазії.

— Припустимо. Що пропонуєш? — Франц схрестив руки на грудях. Чорняве пасмо впало на чоло і мені кортіло відчути його на дотик.

— Я намагалася вибратись із гетто, але ти завадив, — наїжачилась я.