Розділ «Книга І. Десята каста»

Я озирнулась. У темряві Францеві обриси видавалися нечіткими, та все ж помітила, як він роздратовано сіпає плечем.

— Слухай-но, розумнику, тобі що до того?

— Слухай-но, Учена, я не хочу, щоби тобі поцілили в пусту макітру. Знехтуваним заборонено залишати територію гетто після дев’ятої години. Тобі це добре відомо, — він намагався говорити спокійно.

— Я не маю стосунку до вашого кодла. Я — член касти вищої категорії. Учена. Ці правила не для мене! — не могла втримати вибуховий потік, що кипів усередині.

— Кодла? — прищулився Франц. Я затулила рукою рот, втямивши, що бовкнула дурницю. — Це кодло сховало тебе від небезпеки!

Його пальці вгризлися мені в лікоть, наче металеві щелепи.

— Пусти, мені боляче! — зойкнула я.

Та він лише заскреготав зубами.

— Ходімо, я тобі щось покажу! — і Знехтуваний розлючено потягнув мене кудись.

Мовчки борсалася, прагнучи вирватися, та сили були нерівні. Зрештою я усвідомила, що старання марні, та покірно попленталася за парубком. Вузенька, ледь примітна стежка вихляла поміж трав та кущів, аж доки не добігла до Францевої оселі.

Глава 5

Житло хлопця ззовні нагадувало халабуду, таке ж розхристане й хаотичне. Однак усередині царював ідеальний порядок — чисто підметена дерев’яна підлога, жодних слідів пилу чи плям, м’яке золотисте сяйво ламп. Утім ні лілейні фіранки, ні лампи, ні камін не могли притлумити запах самотньої порожнечі.

І я зненацька зміркувала, що господар ніколи не розповідав про свою сім’ю. Яків тріскотів, не замовкаючи, переказуючи кумедні історії про матінку, батька, бабусю, молодшого брата і ще якихось родичів. Франц натомість відмовчувався.

Раптовий здогад затьмарив злість та образу.

— Ти живеш один? — спитала з обережністю.

Франц кивнув, а тоді, вказавши на стареньку канапу, додав:

— Сідай.

Я слухняно опустилася на краєчок. Чорнявець повернувся спиною, шукаючи щось на полицях шафи.

— Дивись, — він простягнув мені різьблену лаковану скриньку.

Покрутила її в руках, обмізковуючи, що саме я мала побачити.