Розділ «Книга І. Десята каста»

Я ґречно подякувала пану Ядзінському за гостинність та доброту. Той залиснів від задоволення.

— Нумо, хлопці, нехай хтось із вас проведе знайду до її нового прихистку.

— Я проведу, — хором вигукнули Франц та Яків і спантеличено перезирнулись.

Ядзінський зареготався:

— Ну то проведіть обоє, — він зробив паузу. — Що ж, на цій щасливій ноті, панове, мушу вас залишити.

Ми крокували до будинку зо чверть години. Я пленталася майже у безпам’ятстві за двома Знехтуваними, що штовхалися та наступали один одному на ноги.

У будинку для «новобранців», де з усіх боків линули скрипи та шурхіт, я опустилася на смугастий матрац, що просів від старості, та миттю пірнула в обійми Морфея.

Глава 4

— Ліко! Ліко! Швидше прокидайся! — якийсь навіжений штурхав моє плече.

— Ліко! Хутчіш! — тепер кричали в самісіньке вухо. Морщачись, знехотя підняла важкі повіки. Переді мною зблідле обличчя Якова контрастувало із пурпуровим Францевим.

— Що сталося? — позіхнула я та сіла на ліжку, намагаючись струсити залишки сну.

— Охоронці! Вони перевіряють кожну комуну, кожну хату та шпарину. Шукають чорнокосу дівчину та двох хлопців, що завадили її затримати. І ще… У них є твоє фото, — Яків силкувався говорити спокійно, та його підборіддя ходило ходором.

— Вони вже поряд, Ліко, — Франц виглядав розлюченим. Ну звісно, гнівається, що втрапив у халепу через мене. — Треба негайно ховатися.

— Ми знаємо, що злочинці перебувають на території гетто, — гримав гучномовець за вікном. — Вам нікуди тікати. Здавайтеся добровільно! Ми перевернемо догори дриґом кожен будинок, але в будь-якому разі…

— Це він! — зойкнула я, пізнавши олов’яний голос, що прогаркавив учора на сходах: «Пане Марку Ставроді?», а тоді натиснув на спусковий гачок.

— Хто він? — зацікавився Франц, а тоді роздратовано додав: — Та підводься вже нарешті!

— Він… убивця, — мої кулаки стулились, а тоді обм’якли. — Постраждають невинні, він не спиниться ні перед чим, — я рішуче встала.

— Ну нарешті, — полегшено зітхнув Яків.

Я точно знала, що робити. Годі смертей. Одної більше ніж достатньо. Треба припинити це жахіття.

На мить заплющила очі, і повз мене забігали картини знущань над Знехтуваними, аби ті зізналися, де я. Усе через мене.