Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Тiльки Чiпка – як води набрав у рот. Вiн мовчки їв, мовчки пив; тепер сидiв, мов нiмий, та з дверей не спускав очей.

– Що це наш отаман притих? – дивлячись на Чiпку, мовить Матня.

Чiпка не чув. Усi глянули на його, зглянулись мiж собою, – засмiялись. Чiпка й смiху не чув.

– Чи не набачив лиш чого ласенького, – тягне розмову Лушня. – Вiн у нас падкий на ласощi...

– Да, да! вот ано и есть... Я сам толька што хател гаварить пра ефту перепелку, – перебив його москаль Сидiр, що розпрягав коней з Максимом.

– Та вже поздоров, боже, дядька Максима та дядину Явдоху... – обiзвався Пацюк. – Таки, що собi, то собi; а то таки й для людей потрудилися...

По хатi розкотився регiт. Максим догадався, з чого смiялись, став i собi тихо реготати.

– Та подякує, подякує хтось не раз i не два менi за неї, – одказав вiн з смiхом.

– Я вже тобi, дядьку, коня он якого достану! – каже Лушня.

– Да на что ему конь, когда у него такая кобылица, – тупо жартував Сидiр.

Аж ось дверi розчинилися – i, як та ясочка, вскочила Галя в хату. Жарти й розмова затихли; усi задивилися на її хорошую вроду, на зашарене личко, що за нiч мов помолодшало...

Швиденько вона пiдiйшла до столу, вхопила миттю порожнi миски, та, нi на кого не глядя, не накинувши й оком на Чiпку, окрилася за дверима. Вiн сидiв, як сова, витрiщивши баньки...

– Спасибi боговi й хазяїнам – за снiдання, а менi – що наївся! – перервав нiмоту Лушня. – Час, братця, додому рушати.

– Чого додому? – обiзвався Матня. – Хiба тобi тут погано?.. Аби тепло та горiлка, то я хоч на цiлий вiк зостануся...

Усi зареготалися й рушили з-за столу.

– А що ж, справдi пора! Ото тiльки: дощ, як затявся... А час!

Устав i Чiпка. Подякували хазяїнам, позакурювали люльки та й потягли з двору: однi в одну, другi – в другу руку. Чiпка з своїм товариством пiшов у Пiски.

Одiйшовши вже геть у поле, оглядiвся – кисета нема.

– Стiйте, братця! – кисет забув. Повернув назад, дивиться – на хвiртцi стоїть Галя й гукає:

– А чий кисет? хто кисета забув?