Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– А ти чого, бузувiре, тут у сiнях кадиш? Напер, кажеш, повнi сiни, що й дихнути не можна! – защебетала вона, пiзнавши Чiпку.

– Галочко!.. чого ти боса вийшла?.. Тепер дощ, калюка... покаляєш свої бiлi нiженята...

– А тобi що за дiло? Хiба ти їх кохав?

– Хоч не кохав, так укохав, Галю, – шепче стиха Чiпка, ледве переводячи дух.

– О, ви всi любi та жалiсливi... А людей, як курей, рiжете! – промовила вона суворо.

Голос її окликався гнiвом, докорою, огидою. «А твiй батько? – подумав Чiпка. – А сама ти?..» – трохи не сказав, та язик став руба, в грудях дух сперло.

– Хiба ми рiжемо? – ледве вимовив, перевiвши дух: – ми тiльки рiвняємо багатих з бiдними...

– Рiвняєте?! Геть! пусти! я кухоль виполощу...

Одiпхнула вона Чiпку од одвiркiв. Вiн подався в сiни. Галя вийшла на рундук, линула воду з кухля, а дощ їй пороснув прямо у вид.

– Ух! – задрижавши, скрикнула вона: – яке холодне... – Та мерщiй у сiни, – прямо на груди Чiпцi, котрий однiєю рукою держався за одвiрки, другою за дверi.

Як почув Чiпка, що до його грудей приникли її гарячi груди, опустив розставленi руки, та й обвив їх кругом її стану... Галя затрусилася, порвалася вперед... та й схилила на його груди свою голову.

– Галочко!.. рибочко моя!.. – шепче Чiпка, а в самого серце, як молотком гамселить об груди. – Ти мене любиш?.. зiрочко моя!.. – Очi його засвiтили на всi сiни, як у звiрюки, коли вона кидається на свою здобич.

– Пусти... пусти мене!.. – пручається Галя. – Iди собi... геть!

А сама ще ближче, ще ближче горнулася до його. Незчувся Чiпка, коли опустився на долiвку; незчувся, як посадив Галю на колiна до себе; незчулася й Галя, як приникла головою на його груди... Затрiпалось у неї серце, як плiточка в неволi... Мовчать обоє... Хвилина... друга... третя...

– Де це ти був цiле лiто?.. – шепче вона, – що на поле не виходив... Хтось другий ходив замiсть тебе... То твiй брат?

– Не брат то, Галю!.. То мiй ворог, що трохи не навiк розвiв мене з тобою...

– А я думала... Я думала: де це вiн? Чи не вмер, бува? Чи, може, одружився?..

– Хiба б тобi шкода було... якби я вмер? шкода? Галя мовчала, та ще дужче горнулася до його.

– Галю!.. – стиха обiзвався вiн.

– Чого?..