Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Та йди вже в двiр, – сердито одказала вона, з нетерплячкою. – Стану я пiд двором розмовляти...

Чiпка ввiйшов у двiр. Галя зачинила хвiртку, защепнула, й повела його в свою хатину.

Хатиночка, як чашечка: невеличка, чиста, ясна, весела. На покутi стояли образи в срiбних шатах, заквiтчанi васильками, гвоздиками, безсмертниками; перед образами на срiбному ретязьку висiла срiбна лампадка. У тому ж таки кутку – стiл столярної роботи; у другому – лiжко, заслане м’яким шовковим коцем; попiд стiною невеличкi стiльцi. Всюди так хороше, чисто; пахощi од василькiв та м’яти окривали всю хату, лоскотали чуття. Чiпцi здалося, що вiн у рай вступив... Усе б гаразд, якби не така сумна Галя!

– Ти нездужаєш, Галю? – знову пита її Чiпка, пильно дивлячись у вiчi.

– Нi, здорова... Тiльки невесело чогось... так щось за серце ссе.

– А я тобi й не дякую за кисет, – мовить, здумавши Чiпка. – Спасибi тобi! Чи не сама, бува, й гаптувала?

– Який кисет? – питав Гадя, звiвши на його свої задуманi очi.

– А той, що ти в мiй вложила, як забув свого...

– Коли? Що це ти – збожеволiв, чи що?

– А хто ж то вложив?

– Та коли?

– Та тодi ж, як мiй вертала.

– А я почiм знаю?.. Стала б я такому... кисет дарувати!! От, ще не видано!.. – веселiше защебетала вона.

По голосу пiзнав Чiпка свою недавню Галю, жартовливу й веселу. Серце його зрадiло, очi заблищали.

– Галочко! – почав вiн.

Галя дивилась прямо йому у вiчi гостро-гостро... Чiпцi стало нiяково.

– Та чого це ти справдi сьогоднi така, мов не на той бiк устала? – спитав вiн, сiдаючи близько коло неї.

– А тобi що за дiло?

– Галочко!..

– Геть к бiсу! Все б тiльки дурити... з ума зводити...