Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Може, й бачила... не знаю.

– Чи не Варениченко?

– Може, й вiн...

– Хто Варениченко? – пита москаль, увiйшовши з Сидором у хату.

– Та ось – цей! – указує москалиха на Чiпку.

– Нi, жiнко, – каже, усмiхаючись, москаль: – то, мабуть, обух або довбня, а не вареник! Не так вiн вiд одного замаху вложив того кацапа, що в Гершка ночував. А кацап – я тобi скажу – все одно, що ведмiдь... Як пiймав мене в лабети, як придавив, – то в мене й дух у п’яти залiз! Добре знаю, що, коли б не вiн, – тiльки б i свiта бачив... Хiба б, може, однi кiсточки привезли додому, – та й тi не цiлi: потрощив би проклятий ведмеда... Отже, спасибi, виручив!..

– За те, мабуть, немала й камза перепала? – питає хтось.

– Та буде з нас, – одказує Чiпка, витягуючи гаман з кишенi i кидаючи на стiл. – Трохи-лиш чи не бiльш од жидiвських! – Та, витягши другий, кинув теж на стiл.

Усi так i обступили кругом столу.

– Та ще вспiємо, братця, подiлити, – обiзвався Максим. – А тепер ось що, стара: чи нема там чого попоїсти братчикам?

Явдоха кинулась в другу хату. Незабаром цiлий стiл був заставлений усякою стравою: борщем, кашею, впеченим поросям. Видно, москалиха дожидала гостей з роботи, – наготувала всячини...

Мотнувся Максим i собi. Де не взялося пiвбарила тарiлки.

Позалазили братчики за стiл; обсiли на ослонах навкруги. Пройшов Максим разiв зо два кругом чаркою, – на днi барила тiльки торохтiла воронка. Усi хинулись на страву, мов три днi не їли... Явдоха вийшла в другу хату.

– Чи ти, Галю, не знаєш Варениченка? – пита москалиха дочки, увiйшовши до неї в хатину.

– Якого Варениченка? Нi, не знаю.

– А того, що живе за Пiсками?.. Того Вареника, що, – розказують, – разом на двох жiнках був жонатий?..

– Нi, не знаю.

– Ось пiди назнарошне подивися: який з його красень! широкоплечий; волос, як галка, чорний; а очi... карi, яснi та блискучi!

Галя встала з лiжка; накинула швиденько на себе спiдницю, керсетку на плечi, вхопила печене порося, – пiшла.

– А, й ти вже виспалась? – пита її батько.