– Это давление администрации... вмешательство в земские дела! – гукнув хтось з кутка.
– Та... так... вмiшательство. Нада мiнiстру писать.
– Егеж, еге... Мiнiстру! мiнiстру!.. От лiца всего дворянства. Ми все вас просiм, Петро Васильович!.. просимо! просимо!!.
– Харашо... харашо, – одмовляє вiн, оддувшись як iндик.
Шавкун з Чижиком переглянулись, – i iскорки смiху заблищали у хитрих очах.
– Ось постiйте... не гарячiться так! – каже Шавкун. – Чого нам до того мiнiстра лiзти? Нам треба спершу це дiло забити, позбутись його...
Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали i змовились, як в один голос, казати чиновниковi про вибори.
У дванадцять годин приїхав чиновник до Польського удвох з справником i прийнявся за дiло... О шостiй годинi сiдали гостi за довгий стiл обiдати. На покутi сидiв чиновник; по праву руку Польський; по лiву – Кряжов... Здавалося – то сидiло три давнiх приятелi, котрi, не бачившись цiлi довгi роки, на превелику радiсть зустрiлися... За столом на покутi iшла весела розмова, смiхи та жарти... На однiм крилi i на другiм розмова iшла тихше, а вже ж на веселих обличчях гостей можна було помiтити, що покутня радiсть крайком зачепила й їх... Навiть на захирiлих, судових пиках Шавкуна й Чижика, що поруч сидiли у кiнцi столу, навпроти покуття, – видна була якась веселiсть.
Багатий на смачнi страви, розкiшний на дорогi трунки, обiд кiнчався. Моторнi лакеї розносили високi кришталевi чарки з пiнистим шипучим вином. – Перший пiдвiвся чиновник, – уставив у лiве око стекольце, пiдняв вгору чарку; подякував пановi Польському за добру учту; нагадав, що адмiнiстрацiя вкупi i в «союзе с привилегированным сословием» повинна «зорко следить» за «революционными элементами», – що обох їх «интересы общие», – що вони повиннi пiддержувать «государственный строй», – берегти його од «напора безумных социалистических идей», котрi тепер злочинцi розсiвають всюди... i красна, i вчена була та рiч: гетьманськi панки ще зроду не чули такого гарячого слова! На заключну воно жичило пановi Польському здоров’я, а «правилегированному сословию» радило злить його «интересы» з «интересами администрации», од лиця котрої чиновник примовлявсь випити за «общее народное благо»...
Випили за «благо»... Лакеї знову поспiшили поналивати чарки. Пiдвiвся Польський – i тiльки й видумав, що просив випити за здоров’я «дорогого гостя»... Випили й за «дорогого гостя». Лакеї знов наповнили чарки. Пiдвiвся Кряжов – i розпустив свого довгого язика про той розбрат, який пiшов мiж двох «сословiй»; похвалив адмiнiстрацiю, що вона стереже «интересы имущих классов», що вона пiддержує «экономическое развитие страны» – помагає строїть залiзницi, помагає заводити «банки», обороняє «отечественную промышленность покровительственною системою», – просто сказати: «создает народное благо»... За таку велику послугу Кряжов прохав випити за адмiнiстрацiю... Чиновник подякував вiд «легкого сердца» i примовивсь випити за «дворянское сословие».
Обiд скiнчився. Повставали з-за столу; подякували хазяїновi – i розтеклися скрiзь по будинку. Гомiн, галас! Однi дивувалися красномовству чиновника, другi пiдхвалювали Кряжова, а третiм найбiльше подобалась «скромность» рiчi предводительского сынка...
Тiльки один Шавкун з Чижиком дивувались усiй отiй «комедiї» – i, стоячи в кутку, радились нишком: як би їм здихатись Пороха.
Програвши в карти далеко за пiвнiч, чиновник став прощатись. Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней. Невелике чиновниче збiжжя зложене було у невеличкий чемодан i положено у ногах поштаря.
Адмiнiстратор сiв; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник – i тiльки курява встала...
– Поїхав! – у один голос сказало кiлька душ.
– Хороший чоловiк!..
– Чудесний... хоч i молодий... А розумний – не кат його взяв!
– Та ще б! Правовiд та не розумний... Ну, звiсно: благородне дитя...
– А коли б воно нам не нашкодило, – увернув хтось неймовiрний.
– Хто вiн? – оступивсь Кряжов. – Нiколи! Нi зроду-вiку... Ми його знаємо, як облуплену овечку... Вiн у нас у банцi – по вуха застряв! В довгу, як в шовку!.. Вiн у мене ось тут сидить! – Кряжов стулив мiцно кулак i показав поверх голови.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хіба ревуть воли, як ясла повні » автора Мирний Панас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 44. Приємного читання.