Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Що пак я казав? – спитав Дмитренко, загубивши останню свою думку й рiч. – А, бач... Так земство привiз.

– Що то воно за земство? – питає Чiпка, пильно дивлячись у вiчi становому.

– Земство?.. Нова милость царська! Бачите: живете ви у Пiсках – козаки, панськi й жиди... Адже й жиди є в вас? (Чiпка одказав, що є). Так, бачите: отак само живуть i в Котолупiвцi, у Байраках, у Вовчiй Долинi... живуть помiщики, живуть купцi, козаки, крестяни... Так усiм, бачите, треба по шляхах їздити; усiм треба, хрань боже! якої пошестi, вiд напастi оборонятись... Одному – трудно, а другому – можна... Ну, так бачите... (Дмитренко дедалi став учащати: «так» та «бачите», – видно, вiн гаразд i сам нi бачив, нi знав того, про вiщо розказував.) Так от, бачите: збираються гуртом – пани й мужики – та й роблять що треба...

– Як це? I пани роблять?! – питає здивований Чiпка.

– Та нi, не самi роблять, а вибирають гласних... а тi виберуть управу з себе, а управа вже й заправляє всiм...

– А станових тодi хiба не буде?

– Як можна – без станових! Становi – полiцiя, а полiцiя й за земством дивиться: щоб дороги рiвняли, мiстки гатили... Без полiцiї не можна! Хто б недоїмку взискував, якби не полiцiя? Становi – поки й свiта сонця, будуть...

– Щось я гаразд не второпаю, – каже роздумуючи, Чiпка: – й земство за дорогами, й полiцiя за дорогами...

– Ось почуєте, як збереться громада та прочитаю указ...

На останньому словi у хату ввiйшли: козачий голова з писарем та панський старшина з старостою. Крiпаки, поздоровкавшись, стали коло порога, похнюпились; а голова з писарем, мов москалi, повитягались у струнку.

– А! От, добре, – замiсть привiту, каже Дмитренко. – А я тiльки що хотiв посилати за вами... Завтра вранцi щоб менi була громада! Чуєте? Вам кажу й вам! Та глядiть менi, щоб не так, як недоїмку платите, – обернувся до крiпакiв з докорою.

– Тепер, ваше благородiє, – каже писар, – гаряча пора... люди в полi...

– Що менi до того, чи гаряча, чи яка? Я вас вихолоджу, як не буде громади!

Старшина мовчала, тiльки перетирала ногу об ногу.

– Як же, ваше благородiє, сказати громадi? – питає писар.

– Скажiть: становий земство привiз, читатиме. Чуєте: земство? Не забудете?

– Та й утомився ж я, Никифор Iванович... Ви не повiрите: двоє суток з повозки не злажу...

– Ну, з богом! – повернувся до людей... Тi сунули з хати – один поперед одного: аж штовхаються в дверях.

– Отака ловись! – каже голова. – Був Чiпка, а став Никифор Iванович... Що то значить – грошi!

– Та грошi, як грошi, – на те йому старшина й староста. – А ви нам скажiть: чого це наш конокрад приїхав?